Увечері 12 жовтня Путін терміново зібрав сходняк братви Раду безпеки РФ аби обговорити проблему, що виникла з початком процесу надання автокефалії український Церкві, а конкретно після рішення Синоду Вселенського патріарха, що відбувся 11 жовтня.
Але що тут зробиш: як кажуть серед пітерської шпани: пізно пити “Боржомі”. Потяг пішов. Він пішов в той момент, коли Путін, сповнившись гордині, вирішив, що він головний в цій камері цьому світі й дав команду “наїхати” на Україну.
Для тих, хто слабко розуміється на церковній «кухні», треба наголосити 11 жовтня сталася річ, якої Москва боялася найбільше. Образно кажучи, у четвер було не лише знято скриню з дуба, роздерто зайця, випатрано качку, розбито яйце, але уже навіть зламано голку, на кінці якої смерть Кремля.
Після 11 жовтня 2018 року усе, що може Кремль – це смикатися в агонії. Йому кінець і ніякі сходняки-засідання нічим не допоможуть.
Що сталося? Про брудну історію, як московський архієрей шляхом хабарів та прямого насильства (зокрема над Вселенським патріархом Ієремією ІІ) став «патріархом» напевне зараз уже відомо всім. Якщо ні – поцікавтеся самі історією питання.
Головне, що треба знати, Москва ніколи не отримувала Томос на Автокефалію. Вселенський Патріарх Ієремія ІІ дозволив Московському архієрею НАЗИВАТИСЯ патріархом, при умові, що він мав поминати патріарха Вселенського і вважати його «як свого главу і першого».
Але самозванство нікуди не подінеш. Неканонічність є неканонічність, скільки б грамот Москва не купила. Адже самостійної патріархії не може отримати та церква, на території якої не був з місією хтось з апостолів. Андрій Первозваний бував в Києві, а на місці Москви тоді болото булькало, а місцевий люд ловив один одного на їжу.
І тоді уже аж 1686 року, за царя Петра (знов таки завдяки хабарям турецькому візиру та Вселенському патріарху) Москва домагається трьох речей:
а) підпорядковує собі частину давньоруської Київської митрополії – Київську та Чернігівську єпархії;
б) добивається дозволу, аби московський патріарх (сам неканонічний!) рукопокладав (призначав) Київського митрополита;
в) ставить на Київську кафедру московита Четвертинського.
Вуаля! Спритність рук! Як у наперсточників. З того моменту, як це відбулося, стало вважатися, що територія Київської митрополії підпорядковується московським «патріархам». А відтак не лише Церква, а й земля, вся Україна-Русь.
Москва завжди крала, грабувала, обманювала, купувала, зраджувала. 1686 року Москва вкрала і київську Церкву, і саму давню назву Русь. І уже за 35 років Петро І з Московії зробить Російську імперію.
А патріархію буде скасовано й московську церкву перетворено на один з державних органів влади, який слухняно виконуватиме все, що йому накаже цар-батюшка.
І от, 11 жовтня 2018 року синод Вселенського патріарха усі ті «дозволи» 1686 року скасував.
Відтепер Москва ніщо. Московські патріархи ніщо. Московська Церква ніщо. Усі претензії Москви на «спадковість» від Києва, а відтак і від Константинополя – ніщо. Сама Росія – ніщо.
Концепт «Москва – Третій Рим і Четвертому не бувати» перетворився на труху, тлін, полову. На гній…
Путін може хоч десяток сходняків наскликати. Він може хоч рік сидіти у телевізорі, надувати щоки, страшно пучити очі й грозити світові. Він може хоч до посиніння розповідати смердам про «вставання з колін» та «велич». Дехто в Румунії теж розповідає, що вона є спадкоємницею Римської імперії. З них здебільшого лише регочуть. Іноді викликають швидку.
До слова: Москва крала завжди. Розумні злочинці, вкравши, сидять нишком. Не буди лохо, аоки воно тихе. Москва воліла «понти колотити». Москва робила «пальці віялом», мовляв он ми які круті!
Але Фанар грався у ці ігри ще тоді, коли на Москві-річці вовки вили. Мудрий «злодій в законі» відрізняється від «понтуватого» дурного злодюжки терплячістю і скромністю. Він без потреби не бахвалиться і даремно не грозить.
Кремль видавав себе за крутого «злодія в законі». Поводячись нахабно й брутально, він просто не розумів, що Константинополь бачить ким він є насправді й лише чекає слушного моменту, аби присадити нахабу на місце, якого той заслуговує. Десь в районі параші.
У Москві просто не розуміли однієї речі: на Фанарі (як і у Ватикані) на відміну від Москви мислять категоріями не років і навіть не десятиліть, а – сторіч і що на якийсь короткий час, 300-500 років можуть дозволити дурням «попонтуватися».
Московський «патріарх», коли верз маячню, звинувачуючи Вселенського патріарха у втраті Візантійської імперії, просто не розумів речей сакральних: абсолютно не важливо, що Константинополь давно уже перейменовано у Стамбул.
Константинополь НЕБЕСНИЙ нікуди не подівся. Як нікуди не подінеться Рим. Як нікуди не подінеться НЕБЕСНИЙ Київ. Вони є вічними. На відміну від міста, назва якого перекладається як «гнила вода».
Константинополь і Київ просто дочекалися слушного моменту. Він настав. Москва може хоч десять війн розв’язати – це нічого не дасть. Настав момент відібрати накрадене.
І Матір-Церква це зробить.
А росіяни мають готуватися до великих змін. Мають згадувати, що вони ніколи росіянами не були. Що вони марійці, мордвини, вепси, карели, татари, буряти, ерзя, черемиси, осетини, мокша, пермяки, чуваші, башкіри, удмурти, калмики, тувинці, орочі, чукчі, якути, лезгіни…
А Росія? А на Росії скоро керуватимуться висловом Vae victis та з сумом згадувати про колишню скороминулу “велич”…
Джерело: informbomb.info