Якось в метро помітила, що симпатичний солдатик дивиться на мене і посміхається. Хлопець дуже навіть нічого, так що я без всяких сумнівів вступила в гру.

Спокусливо посміхнулася, застреляла очками, заплескала віями. Все чекала, коли вже вирішиться познайомитися. Навіть станцію свою пропустила.

А солдатик встав і попрямував до дверей. Я підскочила, типу теж виходжу. Він нахилився і прошепотів мені на вушко:

• Дівчино, мені потрібно вам дещо сказати.

Я легенько посміхнулася:

• Я вас слухаю.
• Ви плаття навиворіт наділи …

Він ще щось говорив, але я вже щодуху бігла подалі від своєї ганьби …

джерело