Повчальна та правдива історія про те, чому ніколи не варто довіряти росіянам, адже в очі вони засуджують своїх вождів, а за спиною – говорять зовсім інше.
Автор посту: JhoneSmith7
Текст подано з українським перекладом без змін:
Отже… Зібралися ми сьогодні повечеряти в Римі в ресторані готелю Хасслер, на останньому поверсі, там прекрасний вид на все місто, відмінна кухня, ну, ну – і любимо просто ми це місце, врешті-решт…
З нами прибився випадково залетів один російський хлопець, ну, як хлопець – кращого чоловічого віку, помірно за 50, дві мови, прогресисти за поглядами, півмільярда в цінних паперах, літає на власному дворічному Гольфстриме, в своїй області – один з перших в РФ.
Каже, що ненавидить нацлідера і зневажає московський істеблішмент, Крим – це Україна, Росія буде вільною, в 2011, як простий хіпстера, в Москві стояв в ланцюжку на Садовому кільці і махав білою стрічкою, голосував за Ксюшу, в загальному – ліберальний демократ як він є.
І стали ми їсти прекрасні равіолі та пити Сасікайя (за моїм наполегливим проханням). Бароло і інші Барбареско здаються важкуваті, а тут старий добрий Каберне Совіньон, італійська Франція, загалом.
І так легко і добре сиділося, що непомітно відкрилася і друга пляшка, і розмова йшла милостиво і розслаблено так, що я відволіклася на свої думки. І якось, крізь млість, раптом почула я натхненну промову залітного московського гостя.
Розумник-демократ натхненно говорив, що російський народ великий вже тому, що невичерпно добрий по відношенню до всього світу. Правителі, звичайно, йому попадалися, в основному, не дуже хороші, але навіть під ярмом російська людина незлобливо любить весь світ.
Подивіться на Росію, лунало, велич цієї країни грунтується на тому, що багато народів з доброї волі об’єдналися навколо російської нації і, через всі труднощі і прикрощі, переплавившись в єдиний етнос, йдуть вперед дорогою історії. Жодна нація в світі не зрівняється по духовності, доброті і миролюбністі з російськими людьми. Тому західному світу варто було б зрозуміти це, прийняти це і думати про майбутнє, в якому російська нація займе своє чільне місце в світі, як носій і основа всесвітнього усепрощаючого добра.
Легкий хміль випарувалися з мене в одну секунду. І я зовсім забула і про пів-ярда і Гольфстрім нашого гостя і про те, що він відомий ліберал-західник.
– Скажи-но, ******, запитала я, ти бував коли-небудь в Сочі (ми з ним на “ти” вже років зо три).
– Звичайно.
– А тобі доводилося коли-небудь спілкуватися з корінними жителями цих місць?
– З вірменами, чи що?
– Нє, друже мій, з “убихами”, наприклад.
– Це ще хто?
– Ну як же, назва “Сочі” – це ж на убихській.
– Нічого про це не знаю.
– Як тобі знати, якщо цей народ майже повністю був вирізаний, винищений російськими каральними експедиціями за опір в кавказьких війнах, цілі селища вирізалися з дітьми та людьми похилого віку, а залишки народу примусово було екстрадовано до Туреччини.
– І саме так у доброго російського народу зараз є прекрасні субтропічні узбережжя зі таровинними назвами типу Сочі або Туапсе, а ось самих убихів немає. Повбивали убихів, субтропіки самим потрібні. І таких “убихів” по всій сучасній Росії – тисячі і тисячі.
– Тому в Росії і архіви досі закриті, включаючи царський період, революційний і військово-післявоєнний, що там з кожної полиці кров капає, тисяч народів, великих і маленьких, яких ви “полюбили” любов’ю катів.
Зчепилися ми дуже жорстко, у мене руки тремтіли … У підсумку ліберал-західник перейшов на ідіоми так, що прощальне “дура” я вже прийняла за комплімент.
І ось що я вам скажу, дорогі мої: вони там всі хворі хворобою, яка не лікується. Не вірте їм, коли вони лізуть з відкритими обіймами, коли клянуть своїх вождів і прославляють західну цивілізацію. Всередині у них у всіх – любов до Сочі, відібраному Сочі, жителі якого були винні лише в тому, що жили на своїй землі.
Алла Гунченко для Україна Неймовірна