1922 рік, ось Вам Союзний договір з Москвою і ось Вам і пограбування.
З України вивезли скарби, цінність яких дорівнювала золотому запасу Російської імперії 1915 року…
«З України вивозили сотні тонн не просто срібла чи золота. Насправді вивозили ідейні цінності, які впродовж багатьох тисячоліть акумулювалися в металі і довкола яких об’єднувалися етноси. Вироби з металу взагалі свідчать про показник культури і цивілізованості того чи іншого суспільства в різні історичні періоди», — розповідає доктор мистецтвознавства, декан факультету історії і теорії мистецтва Львівської академії мистецтв Ростислав Шмагало.
Упродовж 20 років він досліджує і викладає історію витворів із металу на тренах України. Нещодавно в Національному музеї історії України, в ході конференції «Повернення культурних цінностей в Україну — державна справа», пан Ростислав презентував перші два томи унікального тритомника «Енциклопедія художнього металу». Значну частину енциклопедії присвячено пам’яткам, що за різних обставин були вивезені за кордон.
У 1990-ті роки при Кабінеті Міністрів активно працювала Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей. Її очолював академік Олександр Федорук. Тоді стали відомими вражаючі цифри. У нашій енциклопедії подаємо уточнену інформацію про цінності з коштовних металів, вивезені до Росії до і після 1917 року.
Так, до музеїв Москви і Петербурга потрапили 63 колекції лише скіфського золота і скарбів Північного Причорномор’я. А ще ж 158 колекцій ранньослов’янських скарбів. Із них лише скарб із села Мала Перещепина— це 25 кілограмів золота і 50 кілограмів срібла. І це тільки у вимірі ваги, але ж ми розуміємо, що йдеться і про історичну, художню, культурну, духовну цінність цих речей.
Тільки в 1922 році з церков Центрально-Східної України більшовики забрали 2850 пудів срібла. Це 45 650 кілограмів. Також — три пуди золота і 1397 каратів коштовних каменів. До Москви й Петербурга вивезли 150 приватних колекцій iз 200 тисяч предметів, вартість яких становила на той час мільярд російських рублів. А це обсяг усього золотого запасу Російської імперії станом на 1915-й!
Це свiдчить, що Україна була надзвичайно багатою — як культурно, духовно, так і матеріально. Ці цифри наводили самі ж більшовики, члени комісій із вилучення цінностей. Цінності вони продавали на Захід, інколи за сміховиннi суми. Два унікальні срібні іконостаси з церков України продали до Лос-Анджелеського музею за 3300 і 2700 доларів, у тодішньому еквіваленті.
— Чи можливо визначити роки, коли найбільше вивозили?
— Найбільше — після 1917-го. Зокрема, у 1920-ті роки і як продовження— у 1930-ті. Це практично збігається з геноцидом, репресіями, Голодомором. Вивезення тривало і надалі, у різний спосіб. Для мене стало відкриттям, як для звичайного мандрівника Кримом, що постійні експедиції археологів iз Росії, з літньою практикою їхніх студентів, копали в Криму аж до 2014 року!
А викопане везли на «опрацювання» в Росію. Як і чому це робилося — для мене загадка. На жаль, Україна за роки незалежності не була спроможна організувати і фінансувати достатню кількість археологічних експедицій, щоб компенсувати чи бодай збалансувати процес нелегального вивезення.
Дуже багато копають «чорні археологи», з якими на сьогодні немає можливостей боротися. На їхніх сайтах бачимо сенсаційні знахідки. Вони між собою спілкуються, продають-перепродують. Це якийсь паралельний, тіньовий світ, за своєю структурою подібний, на мою думку, до наркобізнесу.
«Золоті речі з багатющою символікою могли зробити лише скіфи…»
— Якою є ідеологічна та енергетична цінність цих витворів? Вони ж не лише за грошову вартість цінуються?
— Як правило, це наші святині. Або предмети релігійного вжитку, або наші державницькі інсигнії, регалії, атрибути влади — починаючи від найдавніших часів. Знаємо, що скіфи говорили своїм ворогам: «Ми готові воювати і тимчасово покидати свої території, але не чіпайте наших святинь!».
Скіфи свої золоті витвори цінували насамперед за духовну складову.
Вірогідно, саме через ідеологічний аспект науковцям у радянські часи не давали можливості досліджувати художній метал. За століття вийшли друком лише дві монографії на цю тему. У 1912 році польський колекціонер зі Львова Владислав Лозинський видав у Львові книгу «Золотарство львівське», і в 1970-х роках дослідник Павло Жолтовський видав працю «Художнє лиття на Україні», що більшою мірою стосувалася дзвонів і гармат і завершувалася XVIII століттям.
Проте ми нарахували тільки в Галичині на зламі ХІХ-ХХ століть понад 100 бронзоливарних і понад 50 ковальських фірм, які працювали на українську громаду, церкви і культурницькі організації. Робили фалеристику визвольних змагань, атрибутику, дзвони. Усе це, на жаль, не подано цілісно дотепер.
— А Східна Україна, з її майстрами золотарства, дукачами і славетними сережками-півмісяцями?
— Усе це недостатньо досліджене. Фрагментами досліджується хіба що скіфське золото. Пектораль, яку знайшов археолог Борис Мозолевський, б’є рекорди за кількістю статей у «світовій павутині» — їх сотні тисяч. Але ми не маємо розгорнутої, цілісної картини — що ж таке скіфське золото.
— Чи справді лише греки виконували золотарські роботи для скіфів?
— Ні, це міф, закладений у радянський час. У скіфів було набагато розвиненіше бронзоливарне ремесло, ніж у греків. Якісь полонені чи просто наймані греки не могли зробити тих речей із багатющою символікою, атрибутикою і тим образно-символічним письмом, яке ми ще досі не розшифрували.
Це могли зробити лише самі скіфи. Кількість їхніх пам’яток вражає — жодна інша цивілізація цього періоду, від VII по IV століття до нашої ери, не створила стільки високохудожніх предметів у золоті, як скіфи.