Я виховала дочку Уляну сама. Чоловік поїхав на заробітки у Польщу, їздив, їздив, та й знайшов там жінку, залишив мене з дитиною. Приїхав, будинок на мене переписав своєї бабусі, у якому ми жили, відкупився таким чином – і тільки ми його і бачили.
15 років я була сама, ростила дочку. Зараз Улянці 19 років, вона навчається в університеті в обласному центрі, але живе зі мною в райцентрі, бо він зовсім близько від великого міста, 20 хвилин автобусом.
Трохи більше, ніж півроку тому я познайомилася через спільних друзів з чудовим чоловіком, Владиславом. У нього історія, схожа з моєю, тільки навпаки. Він був на заробітках, а дружина знайшла іншого. У нього двоє дорослих дітей, дочці з зятем Влад недавно залишив свою квартиру, а сам пішов на знімне житло.
Відносини у нас закрутилися серйозні, і через кілька місяців ми зрозуміли, що хочемо бути разом, старіти один біля одного, але встигнути ще порадіти разом життю, поки досить молоді. Я запросила влада жити до себе, він переїхав.
Я вірю йому. У нам дуже хороші стосунки. Але ж – скільки такого, скрізь і поруч, коли вітчими заглядаються, або навіть йдуть у підсумку до своїх пасербиць. Навіть серед моїх близьких знайомих такі випадки є. Я не готова ризикувати. Тому я чесно і прямо сказала Уляні:
– Ти, доню, зрозумій мене: конкурентка і суперниця мені в хаті не потрібна. Як би там не було, а ти молодша і гарніша, а чоловіки, будь-які, схильні задивлятися на красу. А я тільки знайшла своє щастя, і ризикувати ним не хочу, – сказала я дочці. – Та й своє окреме життя тобі пора будувати. Ми тобі допоможемо квартиру зняти, а далі вже роботу шукай, а я тебе завжди підтримаю і завжди чекаю в гості.
Ніхто з рідних мене не зрозумів, всі осудили. Дочка, звичайно, з’їхала з дому, зняли з подругою квартиру.
Поки що зі мною спілкується Уляна дуже натягнуто.
Але я зробила правильно. Я щаслива з Владом. А Уляна мене обов’язково зрозуміє з часом, адже вона теж жінка. А так і у неї більше шансів зустріти своє щастя, стати самостійною. А я спокійна за своє.
Автор – Олена К.
Джерело:bbc-ccnn.com