ПРО МОСКВОРОТІ ЩЕЛЕПИ
Ночували в готелі в центрі Києва. Зайшли повечеряти. Усміхнений офіціант азійської зовнішності звертається до нас українською, дає меню і так само українською впевнено пояснює лексичне значення закрученого слова, котре означало подушку з овочів, на якій лежить запечений лосось.
Я здивована запитую:
— Ви ж не українець, правда?
— Ні, я в’єтнамець.
— І обоє батьків в’єтнамці? — не можу заспокоїтися.
— Саме так. Але я виріс Україні.
— То ви в школі вивчили українську?
— Ні, у школі української не було. Вже у інституті.
— Я вражена, неодмінно напишу про вас у фейсбуці. Бо безліч російськомовних, котрі народилися в Україні, розповідають, що у них якась інакша щелепа. А у вас, бачу, що все гаразд, хоч в’єтнамська мова надто сильно відрізняється від нашої.
— А як же я можу жити в Україні, працювати тут, і не говорити українською? Я дуже стараюся.
«Москворота щелепа» — це лише міф, виправдання страху помилок чи негативного ставлення навколишніх, непевності, недостатньої мотивації на шляху до української.
У тих, хто прийняв рішення опанувати українську, це неодмінно вийде. Саме для вас ми з Антіном Мухарським пишемо книжку «Як перейти на українську», яка побачить світ у вересні.
Якщо ви маєте запитання чи проблеми з українізацією або ж щасливу історію про це, напишіть мені, будь ласка, про це в коментарях чи у приватних повідомленнях.