З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною.
Про це пише директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук для “УП”.
У різних форматах він особисто зробив принаймні кілька заяв на підтримку суверенітету та територіальної цілісності України, найбільш показовою з яких була заява щодо Криму.
Водночас, він так і не знайшов можливості провести телефонну розмову з президентом України, що – будьмо відвертими – не зовсім кореспондується з передвиборчою обіцянкою кампанії Байдена зробити Україну одним з пріоритетів зовнішньої політики своєї Адміністрації. Крім того, такий підхід спонукає до питання: для Байдена все ще токсична Україна, чи токсичне виключно найвище політичне керівництво України?
Ми не знаємо напевне, що є причиною відсутності такої розмови. Очевидно, чим пізніше вона відбудеться, тим більше з’явиться інтерпретацій подібної паузи в комунікації. Також ми не знаємо напевне, чи насправді існують чіткі передумови для такої розмови, як про це повідомляє американська преса.
Якщо такі передумови існують, і для такої розмови у Вашингтоні очікують дуже конкретних кроків від Зеленського у сфері антикорупції та деолігархізації, то можемо собі лише уявити, які передумови потрібно буде виконати, аби відбулась зустріч у Білому Домі, не кажучи вже про візит Байдена до України. При згоді української влади на такий підхід, Адміністрація Байдена може мати небачену трансформаційну силу на України. Попри те, як на мене, було б значно краще, якби очікування Адміністрації Байдена були донесені в розмові з Зеленським особисто.
Те, що потрібно розуміти в Києві – фокус зовнішньої політики Байдена на боротьбу з корупцією це не виключно правоохоронний фокус, це фокус політичний (корупція як загроза демократії) і безпековий (корупція як загроза національної безпеки). Українське досьє особливе, оскільки Байдена та його сім’ю звинувачували, а окремі республіканці продовжують звинувачувати в корупційних діяннях саме в Україні. Відтак, Байдену дуже важливо продемонструвати нульову толерантність до корупційних проявів саме щодо України. Запровадження й публічне оголошення санкцій саме щодо українського олігарха (Коломойського) є достатньо показовим у цьому сенсі.
Інший важливий момент в контексті останніх висловлювань американського президента про свого російського колегу, який варто пам’ятати в Києві. Від того, скільки разів Байден, імпровізуючи на питання журналістів (а американський президент відомий своїми імпровізаціями в минулому, від котрих його дуже пильно оберігали під час кампанії) назве Путіна “вбивцею”, більш проукраїнським, ніж він вже є, він не стане.
Безсумнівно, дуже добре мати в Білому Домі президента, який на відміну від свого попередника не вважає Путіна моральним авторитетом і розуміє весь комплекс загроз, які походять від путінської Росії, однак непотрібно обмінюватись: антиросійська риторика у сьогоднішніх американських реаліях автоматично не трансформується в більш проукраїнські дії.
Головна претензія США до РФ сьогодні – це не напад на Україну, це підрив американської демократії через втручання у американські вибори й інші підривні дії на території США.
І нарешті: підтверджуються наші побоювання, що чітка заточеність Байдена на ревіталізацію пошкоджених Трампом американських союзництв – передусім в Європі – буде визначальним фактором у прийнятті рішень, що так чи інакше стосуються України, але можуть викликати гостру трансатлантичну суперечку. Це стосується “Північного потоку-2”, це стосується більш амбітних кроків у питаннях зближення України з НАТО. Вибираючи у таких питаннях між очікуваннями України і порозумінням з ключовими європейськими союзниками, Байден – принаймні на цьому етапі – схильний робити ставку на європейських союзників.
Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.
Джерело:korupciya.com