І, можливо, його сектор спостереження та обстрілу – всього кілька сотень метрів, та він чітко усвідомлює, що за його плечима тисячі кілометрів вільної від загарбників землі.
До війська він пішов слідом за своїм молодшим братом Анатолієм, який став на захист України на рік раніше від нього.”
Я роблю свою роботу” – говорить Роман. ” Не пускаю ворога далі, ніж він зайшов на наші землі.” Від ворожої кулі Романа та його брата бережуть мамині хрестики, які вона вдягнула дітям перед дорогою на війну.
Цей маленький оберіг Роман завжди тримає біля себе. А коли стає важко, то просто торкається його, щоб ще раз відчути тепло маминих рук… Хлопці, повертайтеся живими та неушкодженими !!
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською...