Якось я зайшла в відділення банку заплатити за квартиру. Стоїть дві черги чоловік по десять, приєдналася до однієї. Стоїмо, тиша. Тут у хлопця, що стоїть переді мною, дзвонить телефон. Він винуватим голосом:
– Так, я вже їду. У тролейбусі. Так. Вже скоро. Тиша. Проходить хвилин 5. Йому знову дзвінок. – Так. Ну їду ще. У пробку потрапили …. Чесно в тролейбусі. Зараз вже буду, не гнівайся … Па-па. Всі посміхаються. Ще хвилин через 5 знову дзвінок.
– Так. Ну ось-ось вже, залишилося пару зупинок … Ну чесно в тролейбусі їду! Тут до нього повертається мужик і так впевненим басом: – Задня площадочка, оплачуємо проїзд! Хтось із сусідньої черги: – У мене проїзний.
Мужик знову: – Молодий юначе, що у вас?! Хлопець в телефон: – Ну все, давай, мені треба гаманець дістати. Скоро буду. У наступні 20 хвилин, поки ми стояли в черзі, йому більше ніхто не дзвонив.
І всі ржали до сліз.