На Троєщині в Києві бабусі качалками забили диверсанта і передали теробороні. Прочувши, що диверсанти придумали нову спецоперацію, проникати в підвали будинків і пошкоджувати каналізацію, щоб унеможливити робити там бомбосховища і посіяти паніку серед населення, бабусі вирішили стерегти свій підвал.
Влаштували чергування. Двоє в підвалі, інша на вході, ще інша на лавочці насіння лузає (система оповіщення).
Постало питання, чим озброїтися? Обговоривши можливі варіанти (швабра — довга, молоток для битків — не зручно носити, а от качалка для тіста — саме те, що треба, засунув у рукав і не видно).
Озброїлися качалками. Продумали й ротацію, бо на лавці довго сидіти — холодно. Час від часу міняються.
Як то кажуть, на мисливця й звір біжить. Іде якесь. Лізе в підвал. Отут його й накрили. Луплять качалками і плачуть, що шкода (українці, одне слово), луплять і плачуть.
Вирубили, позвали тероборону. Ті прийшли, забрали, а бабки й просять зброєю помінятися. Тероборонівці й дивуються, яка ж у вас зброя, тітоньки? Тітоньки й показують качалки.
— То це ви його качалками відмахали? — довго ще сміялися