Славчик часто говорив: “Люди не впізнали Бога і не зрозуміли, для чого дане їм життя”.
Семирічний Ярослав Сухоребський з Івано-Франківська, який мужньо прийняв смерть, може стати наймолодшим святим України. Будучи важко хворим (саркома лівої ноги), цей маленький хлопчик терпів такі болі та муки, що їх не під силу витримати мужнім чоловікам. Та навіть у хвилини найтяжчих нападів болю, він не плакав, не кричав, а молився, щодень причащався, дивуючи усіх роздумами про Бога. Про це написала Софія Геник.
Славчик часто говорив: “Люди не впізнали Бога і не зрозуміли, для чого дане їм життя”. Дух Святий промовляв устами цієї дитини, котра навіть не ходила до школи і просто не могла все знати.
Коли він був в дитсадочку, хтось ненароком його штовхнув і він зламав ногу. Після обстеження лікарів діагноз був, немов смертельний вирок: саркома. Ні в Києві, ні в Німеччині йому допомогти не змогли. Перед поїздкою в Німеччину дитина раптом захотіла прийняти Святе Причастя. Щодень по кілька годин молився і заспокоював батьків. А хвороба прогресувала. На коліні з’явилися нариви. З ран почала бити кров. Лікарі радили ампутувати ногу, а потім сказали, що це прискорить смерть.
Сім’я переїхала до монастиря сестер Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в селі Великі Бірки. Там він щодня приймав Святе Причастя. Завжди мав вервичку, поруч були мощі М. Чернецького і В. Величковського. Останні 5 місяців життя Славчик не вставав з ліжка. Його тіло розпухло, утворюючи суцільну рану. Мама в розпачі питала: ”Славчику, за що ти так терпиш?”
А хлопчик відповів: “Мамочко, Ісусик ще більше терпів”. Такі діти терплять за нас, за цей світ, за теперішню молодь. Господь вибирає таких дітей, щоб мужньо несли хрест.
Через рік хлопчика не стало. Це було опівночі з 13 на 14 жовтня 2004 р. Присвята Богородиця Покрови супроводжувала його душу до неба.
На похорон дитини прийшло багато священиків і сотні людей. Люди, які знали хлопчика, почали молитися до нього. Уже є десятки листів зі свідченням про допомогу нашого ангелика при тяжких хворобах. Ця немічна дитина прикладом свого терпіння навернула до Бога і до Церкви багатьох людей, можливо, не змогли б зробити і десятки священиків.
Живіть в любові,
Не сумуючи за мною,
Бо в Вічності у раю,
Усіх зустріти вас
Я мрію і бажаю!
о. Леонід Григоренко ЧНІ
