ТІ, ЩО ВІДКРИТО ЧЕКАЮТЬ ПУТІНА, ПЕРЕБУВАЮЧИ ПРИ ВИКОНАННІ…
Київський ж/д вокзал.
До відходу потяга 30 хвилин.
Каса для УБД закрита і працювати не буде (зі слів співробітників вокзалу). У касі для військовослужбовців включене освітлення, працює комп’ютер, але касира не має вже більше 10 хвилин.
З третього мого наполягання викликати касира і обіцянки піти до начальника вокзалу хтось із співробітників пішов таки цього касира шукати.
Хвилин через 5 до каси, нарешті, вал’яжно заходить дама, весело сміючись і ще продовжуючи розмову з кимось позаду себе.
Мій діалог з касиркою:
— Доброго вечора. Ну, знаєте, шановна, якби ми так воювали, як ви працюєте, путін давно би в Києві був.
— Правильно бы сделал.
— Ви сепаратистка?
— Да! И этим горжусь!
— І не боїтеся так нахабно про це заявляти?
— Это мое конституционное право — иметь свое мнение. И я это мнение выражаю. И не «нахабно» а открыто и гордо!
-А-а. Зрозуміло. Тепер дайте мені квиток на зараз.
Слів у мене більше не було. Як і часу. Я її просто сфотографувала. Так само відкрито. Поки вона мені надавала інформацію і оформляла квиток.
