Понад три роки тому, 2 червня 2015 року, з множинними вогнепальними пораненнями голови і в наручниках знайшли тіло розвідника 72 бригади Сергія Костакова.
Маестро, (позивний) як називали його товариші по службі, пропав 22 листопада 2014 року, перебуваючи на службі в районі Волновахи (Не окупована територія). У день зникнення боєць збирався їхати з міста, маючи на руках документи з перекладу в іншу бригаду. В 72-ою, за словами рідних і друзів, у Сергія неодноразово траплялися конфлікти.
За минулі майже 4 роки справа Костакова «гастролювало» від маріупольського відділення поліції (Слідче ГУНП в Донецькій області) до київської прокуратури і назад, але з незрозумілих причин його не розглядала військова прокуратура. На даний момент справа перевели у Волноваському відділення поліції.
Весь цей час вбивством Костакова цікавляться ті люди, яким він був доріг. Вони до останнього вірять, що рано чи пізно все стане на свої місця – і знайдуться відповіді на питання, які зависли в повітрі.
Юрій Костаков. батько:
Сергій ходив у спортзал, займався біатлоном, стрибав з парашутом. Але перш за все він був активістом, якого не влаштовувала чинна влада.
У нас з ним був свій бізнес, і в 2011 році син був на Податковому Майдані, а на наступний ранок після мітингу, додому прийшли слідчі і звинуватили його в хуліганстві, якого насправді Сергій не скоював. Його забрали в СІЗО, але через якийсь час перевели на домашній арешт. Сергій дружив з Єгором Соболєвим, той тоді ще був журналістом. І Єгор через чеське посольство зробив синові коридор – Сергій поїхав до Праги, отримавши там політичний притулок. Прожив він там аж до початку 14-го року, а коли почалася колотнеча тут, вирішив приїхати, щоб добровільно піти на фронт.
Я впевнений, що поки був Майдан, у сина в душі все кипіло, що він не там. Сергій був максималістом, дуже принциповим і радикальним у своїх переконаннях. Завдяки моїм зв’язкам, Сергій потрапив в 72 бригаду. І саме тому, будучи вже військовим, він почав виступати з критикою проти командування бригади. Спочатку в тому плані, що вони не вважали за потрібне, в яких умовах живуть солдати, а потім почав озвучувати масу інших недоліків. Хоча прізвищ він не називав, але в цілому критикував структуру. Навіть виступав на телевізійних каналах, мабуть, домовляючись з друзями-журналістами.
І у вересні 14-го року його запроторили в маріупольське СІЗО. (Посадили Сергія спочатку нібито за викрадення автомобіля, хоча, за свідченням бійців, машинами місцевих на фронті тоді користувалися з дозволу керівництва. Батько спілкувався з людиною, у якого Сергій взяв за наказом машину. Той розповів, що Маестро обіцяв йому її повернути, і повідомив про це командуванню). А потім причепилися до судимості, через яку він виїхав з України до Чехії. Але Сергія відстояли активісти – він повернувся на службу. І почав виносити сміття з хати: наприклад, 12 листопада виставив пост на своїй сторінці в фейсбуці, звинувачуючи керівництво в контрабанді.
Знаючи його запал і конфлікти в бригаді, я йому весь час говорив: «Ти виділіть спершу звідти, а потім пиши, що хочеш». А він мені, що ось я приїду додому і покажу їм «кузькіну мать»! Ось і показав …
Я розмовляв з господинею гостніци «УЮТ», за якийсь час до перекладу Сергій чомусь туди переїхав. І вона сказала, що 22 листопада, в день, коли син повинен був їхати з міста, десь близько 5 години вечора він прийшов з двома картатими сумками, в бушлаті, віддав ключі, розрахувався за готель і пішов. Через якийсь час, за її словами, до неї прийшли троє військовослужбовців у формі зі зброєю і запитали, де Костаков. Один з них зателефонував комусь і повідомив, що Костаков пішов. Вона каже, що тут же подзвонила Сергію, розповіла про це.
Про те, що було з ним далі, є лише ряд припущень. Але, збираючи різні відомості вже не перший рік, я переконаний, що до його смерті причетні і військові його бригади, і міліцейський підрозділ «Київ-2». Наприклад, в день його зникнення, 22 листопада, на одному з міліцейських постів бачили одного чоловіка, за описами схожого на Сергія, закривавленого і прикутого до якоїсь трубі наручниками.
Я їздив на впізнання, коли знайшли тіло. Череп чомусь був окремо, в нього вистрілили 20 куль – але це вже не вбивство, а якась кара. Судячи по черепу, у мене були сумніви, що це Сергій, але ми віддали його на експертизу, щоб звірити зубну карту, і все зійшлося, збіглося і ДНК.
Я весь цей час збираю всілякі дані і документи, пов’язані з вбивством сина, та й адвокати мені сказали, що не дивлячись на те, що справа не рухається з мертвої точки, матеріали все одно треба збирати. Але в цілому я вже втратив віру у що-небудь.
Вікторія Солодухина. сестра:
29 травня 15 року я виступила на «Шоу Шустера», в якому порушила питання зникнення Сергія, і буквально через день його тіло знаходять, точніше, як я вважаю, підкидають. На упізнання ми їздили з татом.
Приїхали, домоглися, щоб прийшов командир розвідроти, в якій служив Сергій, і перше, що він нам сказав: «Це точно Сергій!». Мовляв, тіло знайдено в такій формі як ходив Серьога – «Бундесі». Але вже потім, коли деякі бійці демобілізувалися, і перестали боятися хоч щось розповідати, повідомили мені, що у Серьоги ніколи не було «Бундес». (Про це говорили товариші по службі Сергія і «Цензор») Та й взагалі, в морзі по тілу у мене було дуже багато питань, чому закралися сумніви, Сергій це взагалі, і якщо це не його тіло, то де він зараз?
Другий раз в кінці вересня ми їздили в Волновахи, щоб забрати тіло, і тоді нам його не показали і не віддали. Сказали йти оформляти документи, а через пару днів привезли його в двох мішках. Голову взагалі передали окремо «Нової поштою».
Мене гризе почуття провини, тому що, коли Серьога зібрався залишати бригаду, можна було туди поїхати, зустріти його і провести на поїзд. Переклад Маестро організовувала я. А коли прочитала пост про машини, у мене волосся стало дибки.
І адже це тільки мала частина того, що він міг знати. Було відчуття, що при найменшому зіткненні з тими, хто там займається контрабандою, йому вистрілять в спину. Я йому говорила, що якщо тебе заарештують, то ми завжди тебе звідти видряпати, але не дай приводу себе вбити.
Ігор Пилипчук. Друг, волонтер:
Ті, что ця справа сама по Собі НЕ рухається, – Це вже злочин. Тому що вбивство військовослужбовця, за всіма ознака, відбулось на Нашій территории. За кілька днів до свого знікнення Сергій телефонував мені, и я его дуже просив, щоб ВІН больше не влаштовував там ніякіх розборок, а зібрав РЕЧІ и спокійно віїхав. Щоб не писав постів у Фейсбук, де вікрівав низьку Військових у скоєнні злочінів, бо це становило б Йому загроза, передбачувано. ВІН МАВ на руках відношення про переведення у новосформованого 81-шу десантної бригади. Згідно я дізнався, что ВІН за два дні до знікнення влаштував скандал заступнику начальника Волноваської міліції, якому сказавши, что, типу, доїду до Києва и розповім, як ви тут сєпарів прийомів и так далі. Так от треба Було спершись доїхаті до столице и тоді розповісті кому треба про всю ту шоблой. А чи не Махато шашки одному проти зграї негідніків. Сергій часто нарівався там, де цього не вимагає Було делать, де треба Було проявіті Витримка и Згідно все сделать як слід. Ясно, що там булу и контрабанда, и мародерство, но Йому не вимагає Було воювати з ними Наодинці. Костаков, несмотря на вік понад 40, за психотипом БУВ підлітком, Із відповіднім юнацький максімалізмом та вкрали обострения почуттям справедлівості. Так і діяв часто, відповідно. При тому, что БУВ вінятково професійним и даже унікальнім бійцем. І ЦІ два его альтер-его НЕ всегда толерував между собою. На превеликий жаль. Его жертва заради нас – Це не лишь важка Втрата для рідних та друзів. Це дійсно велика Втрата для країни. Таких людей и солдат – мало. що там булу и контрабанда, и мародерство, но Йому не вимагає Було воювати з ними Наодинці. Костаков, несмотря на вік понад 40, за психотипом БУВ підлітком, Із відповіднім юнацький максімалізмом та вкрали обострения почуттям справедлівості. Так і діяв часто, відповідно. При тому, что БУВ вінятково професійним и даже унікальнім бійцем. І ЦІ два его альтер-его НЕ всегда толерував между собою. На превеликий жаль. Его жертва заради нас – Це не лишь важка Втрата для рідних та друзів. Це дійсно велика Втрата для країни. Таких людей и солдат – мало. що там булу и контрабанда, и мародерство, но Йому не вимагає Було воювати з ними Наодинці. Костаков, несмотря на вік понад 40, за психотипом БУВ підлітком, Із відповіднім юнацький максімалізмом та вкрали обострения почуттям справедлівості. Так і діяв часто, відповідно. При тому, что БУВ вінятково професійним и даже унікальнім бійцем. І ЦІ два его альтер-его НЕ всегда толерував между собою. На превеликий жаль. Его жертва заради нас – Це не лишь важка Втрата для рідних та друзів. Це дійсно велика Втрата для країни. Таких людей и солдат – мало. что БУВ вінятково професійним и даже унікальнім бійцем. І ЦІ два его альтер-его НЕ всегда толерував между собою. На превеликий жаль. Его жертва заради нас – Це не лишь важка Втрата для рідних та друзів. Це дійсно велика Втрата для країни. Таких людей и солдат – мало. что БУВ вінятково професійним и даже унікальнім бійцем. І ЦІ два его альтер-его НЕ всегда толерував между собою. На превеликий жаль. Его жертва заради нас – Це не лишь важка Втрата для рідних та друзів. Це дійсно велика Втрата для країни. Таких людей и солдат – мало.
Адвокат В’ячеслав Мисак:
Я вступив в справу в жовтні 16 року. Після того, як знайшли труп, справа внесли до реєстру. І я не скажу, що по ньому нічого не зроблено. Але довести до кінця ніхто не хоче. Головна помилка з самого початку процесуального керівництво повинні була здійснювати військова прокуратура. Але не було особистої зацікавленості посадових осіб, щоб розслідувати це вбивство.
Три версії, які розробляються в ньому – це або якийсь особистісний конфлікт, який конфлікт з місцевими, або якесь корисливий злочин, з метою щось вкрасти. Cам спосіб вбивства – не менше 20 куль, половина з них спереду, половина ззаду, наручники на руках, тому версію з розбійним нападом я виключаю.
Свідок, представник МВС, який говорить, що бачив Костакова з наручниками на блокпосту – не затверджує це на 100%. І не вказує нікого іншого, хто був там ще. З засвідчення він виступив тільки рік тому, до цього весь час мовчав.
Потрібно розуміти, що Сергій був людиною, який боровся за правду. У нього було загострене почуття справедливості і таким людям усюди важко, а там, де є збройний конфлікт, тим більше.
Тіло, яке належало Костакову, знайшли біля села Прохорівка, це Волноваський район, недалеко від блокпоста військових. Але щоб туди потрапити, а це близько до нульових позиціях, треба було проїхати кілька блокпостів, в тому числі блокпост прикордонників і МВС, «Буграс». Тобто може бути і таке, що у вбивстві зав’язані і військові з 72 бригади, і представники добровольчого батальйону «Київ-2».
Зараз обвинувачення нікому не пред’явлено, підозрюваних немає. Але якщо справу закриють, ми будемо йти до суду – і продовжувати його на півроку. Ідеальних злочинів не буває, і в цій справі є чимало доказів, наприклад, слідству відомий тип зброї, тому можна провести балістичну експертизу і обчислити пістолет, з якого стріляли. Адже у кожного, хто служив тоді на сході, було якесь зброю під чітким номером, і все є в картотеці «К-2». Те, що було у військових, тоді могло не реєструватися, але можна хоча б звузити пошук шляхом винятків. Точно так же комусь вдавалося наручники і на комусь вони числяться, але слідство не займається цими питаннями.
«Цензор.НЕТ» зв’язався з безпосереднім командиром Сергія Костакова, на момент його служби в 72 бригаді.
Віктор Скатерна, в 14-му році – командир роти розвідки. Зараз комбат першого батальйону 72 бригади:
Я думав, це справа давно закрили. Але все, що я можу сказати з цього приводу, що Сергія перевели в іншу бригаду на його прохання, а коли він пропав, піднімати це питання почали ми. З бригади він пішов після конфлікту з начальником міліції Волновахи, і після цього у нього було два варіанти: або перевестися, тоді на нього не заведуть кримінальну справу, або сісти у в’язницю. Плюс він не знайшов однодумців у підрозділі. Від поставлених завдань він весь час ухилявся. З іншими бійцями спілкувався «привіт-пока» і не більше.
Я прослужив з Сергієм не так вже й багато – 5 місяців, і за цей час неможливо дізнатися все про людину, але він був непідконтрольним. Міг віджати машину (Ротний заперечує, що машини у місцевих забиралися за наказом командування), зупинити швидку посеред міста за допомогою автомата – і коли він це зробив, то за моїм наказом здав зброю. Але ми ж військові, а не банда, і ми на стороні закону, а Сергій був борець за якусь таку справедливість, яку ніхто не може зрозуміти. Я не хочу сказати нічого поганого, але як на мене, занадто багато шуму навколо такої особистості.
Вбити його міг будь-хто з міських: він багато конфліктував з місцевими авторитетами (Цей момент виключає адвокат, спілкувався з такими людьми. За його словами, коли територію почали контролювати військові, впливові особи міста вже не мали звичних повноважень). А ще у мене є думка, що просто людина в черговий раз зник. Він взагалі дозволяв собі пропадати то на пару днів, то на тиждень, хоча знав, що не має права залишати підрозділ без дозволу офіцерів. З «К-2» до нього постійно приїжджали хлопці – і він виїжджав з ними.
А на його заяву про контрабанду, там де він зупинив якогось капітана міліції, який на фурі віз машини, я йому говорив, що Сергій, Мелітополь – НЕ зона АТО, ми, військові, до цього не причетні, і заборонили йому в це втручатися, а він там стріляв у повітря з автомата, але це ж мирне місто!
Одяг, в якій знайшли тіло, належала Сергію, я йому колись дарував цю форму, а мені її привезли волонтери. Як точно вона називається, я не пригадаю.
А взагалі, тема Сергія мені набридла, якщо чесно. Поліція не хоче нічого шукати, а родичі думають, що це наших рук справа.
Один з бійців «Київ-2». З метою своєї безпеки побажав залишитися анонімним.
Про Костакова особисто я дізнався від одного з бійців нашого підрозділу. ВІН бачив Сергія побитий, прікутім до батареї на КП (Командний пункт) нашого батальйону, в день коли тій знік. І, як виявило потім, его Бачіло ще четверо чоловік. Альо віступаті Відкрито смороду не ті щоб боятися, а це немає СЕНС. Це Було б Варто делать, Якби Слідство Дійсно Шукало вбивця, но воно глушиться на корені.
Я спілкувався з татом Сергія, и если брати матерілі справи, то це суцільній саботаж слідчіх – такого я щє не бачив. Знаходять військового и віддають Тіло в морг у Волновахи, наче це цивільний або невпізнаній, а не в Дніпро, де займаються такими справами. На місці де нашли Тіло Костакова, Чомусь НЕ Було знайдено гільз. Відповідно місце злочинна або Було не там або его почистили, або їх Взагалі ніхто НЕ шукав.
А потім, Наскільки мені відомо, даже нашли зброю – з якої ви пущені деякі Кулі, вілучені з тела Сергія, и того, кому вона належала, но потім вона Зниклий зі справи.
Треба розуміті, что контрабандні потоки в районі Волновахи в 14 году були якісь хаотічні, смороду только зароджувалісь. І прічетні «мазали» один одного кров’ю, Щоб не Було серйозно конфліктів между Підрозділами, бо всі були Вже «запачкані», так би мовити. Усе незаконне, що там відбувалось, щє не Було централізовано, як це сталося Згідно. І ті, хто ЦІМ займався, чи не розумілі, Наскільки самє це небезпечна – відпустіті когось з Певного багажем информации. А від коли смороду начали розуміті, де, хто кого покріває, коли вібудувалась Певна вертикаль, вісь тоді стало менше «мокрухи». Альо до того на всяк випадок підчіщалі усіх – і Сергій теж попал под це. Так само в 72 бригаді пропав кулеметнік Петренко, Який теж збірався Відкрити рот. І его досі НЕ нашли.
Більше того, в ціх справах для були замішані НЕ лишь військові, а й комендант міста, и начальник міліції. Ясно, что в підрозділах були певні групи людей, Які ЦІМ Займаюсь. Например, у нашому «Києві-2» Було около 10 чоловік, Які віконувалі Різні чорні справи, но треба розуміті, что контрабандою рулювали НЕ смороду. А загаль у батальйоні Було много добровольців, майданівців, Які, побачив, що там відбувається, перевелися звідті цілою групою.
Сергія прибрали, а від чому его залиша в наручниках – варіантів мільйон, я думаю, что це помилка: в більшості ЦІ люди только вчились вбивати, и могли Залишити его так від власної необізнаності. Так само непродумано смороду надійшли, видавши Тіло, бо ВІН бі МІГ и досі вважатіся Зниклий безвсісті.
Ще до того, як справу перевели в Волновахи, на журналістський запит в маріупольське відділення поліції про зустріч зі слідчим надійшла відмова. Друзі, які служили з Сергієм, відгукуються про нього поширеною фразою «Побільше б таких людей, життя в країні була б іншою». На пам’ятнику, встановленому на могилі Маестро, написано «Загинув за Україну!» – цей напис попросив зробити батько.
Знаючи про те, що Сергія вбили на своїй території, спочатку ця фраза ріже слух, але потім приходить розуміння, що дійсно в якомусь сенсі розвідник Сергій Костаков загинув за Україну, але за таку, за яку боровся: де вбивства розслідують, а винних карають.