“Как хочется прожить ещё сто лет, Ну пусть не сто — хотя бы половину”.
Артистка популярного українського “Дизель шоу” Марина Поплавська, яка в суботу, 20 жовтня загинула в ДТП була неймовірно доброю і чутливою людиною.
Такі висновки можна зробити за її сторінкою в Facebook – пише Znaj.Ua
З друзями Поплавська ділилася добрими порадами і прекрасною поезією. Зокрема, нещодавно вона поширила відомий вірш Юрія Візбора:
Как хочется прожить ещё сто лет,
Ну пусть не сто — хотя бы половину,
И вдоволь наваляться на траве,
Любить и быть немножечко любимым.
И знать, что среди шумных площадей
И тысяч улиц, залитых огнями,
Есть Родина, есть несколько людей,
Которых называем мы друзьями.
Мы шумно расстаёмся у машин,
У самолётов и кабриолетов,
Загнав пинками в самый край души
Предчувствия и всякие приметы.
Но тайна мироздания лежит
На телеграмме тяжело и чисто,
Ведь слово «смерть», равнО как слово «жизнь»,
Не производит множественных чисел.
Когда от потрясения и тьмы
Очнёшься, чтоб утрату подытожить,
То кажется, что жизнь ты взял взаймы
У тех, кому немножечко ты должен.
Но лишь герой скрывается во мгле,
Должны герои новые явиться,
Иначе равновесье на земле
Не сможет никогда восстановиться.
Лучшие ребята из ребят
Раньше всех уходят — это странно,
Что ж, не будем плакать непрестанно,
Мёртвые нам это не простят.
Мы видали в жизни их не раз —
И святых, и грешных, и усталых, —
Будем же их помнить неустанно,
Как они бы помнили про нас!
Часто жінка намагалася розвеселити друзів жартами.
Марина Поплавська дуже важко переживала новини з приводу відходу в інший світ видатних постатей.
Особливої уваги заслуговує зворушливий пост, який Марина Поплавська присвятила оперній діві Монтсеррат Кабальє
“Цей рік ми будемо проводжати швидше … Втрат дуже багато … Але пам’ять залишиться з нами … Велика Монсеррат … Спасибі Вам … Божественний дар Голосу … Дар людяності. Дар благородства. Дар не реагувати на одвічні іронізни… При розписаних гастролях на три роки вперед … У кого таке є, було чи, може, буде? Спочатку треба в Бога заслужити. Не досягти Її. Разом з тим — все шукали її розташування. Згадуємо їх, великих і згадуємо своїх рідних … пам’яте, о, яка ж ти, на жаль, безжальна. Але ми підкоряємося тобі …”