У полоні осінніх туманів
Погода була нельотна. Накрапав дрібний дощ, пронизливий вітер зривав останні листки з oгoлених гілок і вони килимками встеляли стежки і дороги. Туман легким покривалом огортав примерзлу землю.
Незважаючи на сльотаву погоду, Олег квапився, поглядаючи на годинник. Закінчувався його робочий день у фірмі, де він працював менеджером. Вже шоста, а за півгодини він повинен бути в аеропорту. З Чикаго прилітає його кохана дівчина, яка стажувалася за кордоном.
Олег з Інною познайомилися на вечірці, яку святкували студенти їхнього вишу з фізмату. Хлопцеві зразу впала в око худенька чорнява дівчина з виразними карими очима. «Я повинен з нею познайомитися», – подумав тоді Олег і рішуче підійшов до неї. Вклонився, як личить джентльмену, і запросив до танцю. Вони кружляли y вальсі і відчували симпатію один до одного.
Олег був стрункий, високий, з приємними рисами обличчя. Інні він сподобався і невдовзі вони стали друзями. Спочатку в їхніх розмовах і планах було навчання, лекції, курсові роботи. А з часом дружба переросла у кохання.
«Ти – лицар моїх мрій» – називала Інна свого нареченого і щиро сміялася. І від її сміху юнакові ставало легко на душі, у якій вирувала чиста, як джерельна вода, любов.
Інна була відмінницею. Коли їй запропонували стажуватися за кордоном, спочатку вагалася, а потім все-таки наважилася. Олег підтримував її в усьому. «Я тебе дочекаюся, їдь, набирайся досвіду, побачиш світ. Тільки не забувай про мене. «Я ж ненадовго. Я повернуся до тебе і все в нас буде добре», – щебетала Інна, збираючись в дорогу.
Рік пролетів досить швидко. Олег часто телефонував дівчині, запитував про її справи, казав, що любить і чекає її повернення.
Інна вже не була такою щебетливою, як колись. Відповідала на його запитання серйозно, по-діловому. Від її слів віяло байдужістю, відсутністю ніжності. Так Олег про себе розумів. Він не знав, що його Інна там зустрічається з іншим, доволі багатим бізнесменом, який сподобав собі вродливу українку. Але це була її особиста таємниця, адже Олег не повинен був про це знати, бо вона мала повернутися додому. А там – час покаже.
Олег вибіг з офісу, сів за кермо автомобіля і рушив з місця. Осіння мряка впала на дорогу і видимість стала нікудишньою. Транспорт рухався повільно, а йому треба було швидше. От він і поспішив. Виїхав на зустрічну смугу, з туману назустріч – автомобіль. Від різкого удару в голову Олег зaгuнув на місці.
Коли літак зробив посадку, Інна захвилювалася, адже Олег їй повідомив, що буде зустрічати. Його телефон не відповідав. І тут почула, що на автотрасі сталася жaxлива авapія. В яку потрапив її Олег.
Проводжала його в останню дорогу, плакала від щирого серця, бо любила Олега за його відкриту і добру дyшy. Але якась тоненька ниточка зради ніби обвивала її єство.
«От і все. Тепер я – вільна і нікому тут не потрібна. Треба повертатися в Чикаго. Там чекає на мене інший» Це була одна думка. А друга ніби перекреслювала першу: «Він загuинyв через тебе, а ти така байдужа». І якось неприємно ставало Інні від цих своїх думок.
У неї були широкі плани на майбутнє: вона стане дружиною мільйонера з Чикаго. Великий будинок, а вона в ньому – пані. Вся розкіш у її руках. Хоч і не любила нового свого знайомого так, як Олега, та його багатство вабило її більше, ніж почуття. Побувши кілька тижнів вдома, знову збиралася в дорогу, хоч батьки вмовляли доньку не їхати нікуди, адже і вдома її чекає непогана робота. Та її впертість взяла гору. Попрощавшись з рідними, Інна замовила таксі, щоб їхати в аеропорт. Не хотіла, щоб хтось її супроводжував. Поцілувавши матір і батька, сіла з валізами в таксі, з якого лунала гучна музика.
Якийсь несамовитий сум лягав на дно її думок у той прощальний день. Осінній туман молочною хвилею окутав мокрі від першого снігу міські краєвиди. Перед очима блимало світло фар зустрічних машин. І тут вона побачила перед собою обличчя Олега. Інна злякано глянула на водія, який різко повернув кермо, обганяючи інший автомобіль.
На шаленій швидкості в них вpiзався бензовоз. Інни в ту ж мить не стало. Таксиста у важкому стані забрали в рeaнімацію. Це трапилося на тому ж відрізку дороги, де загuнyв Олег. А це провидіння в його образі, ніби чекало на неї і говорило німими устами: «Ні! Ти нікуди вже не поїдеш. Ти будеш зі мною. Ми будемо разом.»
Що це? Фатальний збіг обставин? Ніхто не знає досі. Видно, Олег шкодував, що вона покидає його і зустрів її на дорозі, забираючи в свої обійми.
Вони зустрінуться тепер на небесах і Бог поєднає їхні долі. Якщо не судилося це зробити на землі, то небо стане їхньою оселею. Там вони будуть повінчані вічністю, бо видно таки судились одне одному долею в полоні осінніх туманів.
Автор – Оксана КИШКАНЮК
За матеріалами видання “Наш День“
Джерело:osoblyva.com