З моєю дружиною Олександрою ми були знайомі лише пів року і вирішили одружитися, як тільки закінчимо університет. Вона вчилася на паралельному курсі. Висока, гарна, з довгим волоссям. Весілля ми зіграли в квартирі моїх батьків, ми були молоді, щасливі, мріяли все життя прожити разом.
Потім народилася перша дочка. Ми жили, як всі, працювали, старалися, ростили доньку. Друга дочка народилася тільки через 12 років. Я не знаю, як це все могло зі мною статися. Ми всього добивалися самі. Коли я втратив свій бізнес, Олександра все взяла на свої плечі. При цьому я поводився не найкращим чином. Мені було соромно за безгрошів’я, і я зривався на ній. Але ми все подолали, після чого дружина заговорила про третю дитину.
Я пам’ятаю, як ми з нею танцювали на випускному старшої дочки Олесі. Вчителі говорили, що ми самі як випускники. І здавалося, що чим більше ми разом, тим рідніше стаємо. А потім Олександрі запропонували дуже хорошу посаду. Дочка поїхала в столицю на навчання. Ми залишилися втрьох. Дружина пропадала на роботі, я теж. І тут настав момент, який я досі не можу собі пробачити. Хочеться закрити очі і стерти всі зі свого життя. Щоб було зрозуміло іншим чоловікам, які зараз на роздоріжжі або в задзеркаллі. Поясню все докладно.
Ми не стали чужими з дружиною, у нас все було добре. Більш того, вона була мені найближчим другом. Але ось всі мої друзі стали розлучатися пачками. І чоловічий відпочинок наш, риболовлі, байдарки почали проходити по-іншому. Стали з’являтися жінки. Так я познайомився з Христиною.
Вона була подругою однієї з дам мого товариша. Коли я їхав додому, мені не було соромно. Це всього лише на один раз. Але одного разу не обійшлося. Мене тягнуло. Вона жила одна. Зустрічалися вдень в обідню перерву. При цьому відносини з дружиною були, як і раніше, близькими. Це були різні мої життя, я їх не з’єднував в голові. А потім все частіше почалися непорозуміння з дружиною, при чому через дрібниці. Можливо, вона щось відчувала.
Я спеціально почав робити їй зауваження. І, що зараз мене дивує, винуватим себе не відчував. Одного разу я зібрав речі і пішов. Подзвонив Христині, вона прийняла. Весь тиждень я провів як в казці.
Потім зателефонувала моя мама. Передавати не буду розмову, але мене зачепило те, що вона мені сказала, що я для Олександри ніхто. А тут я для жінки Бог. А там я Іван. З усіма недоліками і вадами. Якось так.
Все сталося дуже швидко. Ми розлучилися з Олександрою, я почав жити з Христиною. Нові друзі, подруги, її батьки. Зустрічався з донькою, старша була просто ошелешеною. У родині так і не зрозуміли, як я міг проміняти Олександру на Христину.
Рівно через рік я зрозумів, що живу з абсолютно чужою людиною. Прокидаюся, дивлюся на неї і готовий бігти, бо таким самотнім я ще ніколи себе не відчував.
Діти мої їй не потрібні, коли я з ними зустрічався, вона влаштовувала сцени. Залишилися одні лише «треба»: треба зробити балкон, треба купити ламінат, треба змінити шпалери, треба батькам провести газ в будинок…
Емоції пройшли, тепер я дивлюся на Христину і бачу перед собою ледачу жінку-споживача, яка нічого не знає про сімейне життя. Увечері з подругами, кафе, кіно, посиденьки. Вдома їсти нічого, готую сам. Ну сам і винен… І теплоти цієї немає.
Дуже шкодую, що втратив мою Олександру. Що діти мої це пережили. Зараз живу на квартирі, знімаю. Дружина мене не пробачить, це я знаю точно. І зізнатися, що сумую і хочу в сім’ю, не можу. Це помутніння, нічого іншого. Противно від самого себе. Прикро, що дружина вже з кимось зустрічається… Я сам все зіпсував і що тепер робити, я не знаю.
Фото ілюстративне – npakaf.
Джерело:ukrainians.today