Парамедик Добровольчого Українського Корпуси та волонтер “Армії SOS”Аліна Михайлова на війні з 2014 року – спочатку як волонтер, а потім вжеяк парамедик. Аліна рятувала життя бійців в Авдіївці, Пісках і інших гарячихточках.
Аліна Михайлова в інтерв’ю виданню “057.ua”, розповіла, як виглядає війна для 26-річної дівчини та чому вона вирішила змінити професію політолога і пішла на фронт.
До нападу Росії на Україну дівчина активно брала участь у конкурсах краси та займалася допомогою притулкам з тваринами.
Піти на війну її змусило відчуття незавершеності після Майдану, де вона була від початку і до самого кінця.
“Після Майдану довго не відпускало відчуття незавершеності. Тоді я поїхала на західну Україну з маленьким власним більше інфляційним проєктом. Їздила по містах і брала інтерв’ю у місцевих жителів. Мета була в тому, щоб показати жителям Донецька, що західну Україну вони не годують. Що і на західній Україні люди самодостатні та займаються роботою. Це до того що в 14 році була “в ходу” теза “Донбас годує Україну”. Потім РФ вдерлася у Крим, на Донбас. І я почала збирати продукти в магазинах Києва для військових. Пізніше познайомилася з організацією “Армія SOS”. І з цього почалася моя допомога фронту як волонтера”, – розповідає про перший досвід роботи з військовослужбовцями Аліна.
На фронт остаточно дівчина вирішила їхати у 2016 році після смерті її близького друга, який помер, захищаючи Україну.
“У 2016 році я закінчила університет (навчалася на денній формі). І влітку цього року на фронті загинув мій дуже близький друг. Це кардинально визначило моє подальше життя. Я вступила до магістратури на заочне відділення, пройшла тижневі курси парамедика на базі госпітальєрів, і вже восени поїхала на свою першу ротацію в Широкіно”, – розповідає дівчина.
До всіх цих подій вона була простою студенткою КНУ, вчилася на політолога і брала участь у внутрішньоуніверситетських конкурсах краси.
“Захоплювалася фотографією. Перші гроші заробила в 9 класі – була нянею для дитини під час літніх канікул, потім фотографувала за гроші. Допомагала притулку для собак, який перебував у Дніпрі. З дитинства захоплювалася археологією та історією. Навіть хотіла вчитися на археолога! Але батьки дуже негативно сприйняли цю ідею”, – розповідає Аліна про своє довоєнне минуле.
Аліна Михайлова також прокоментувала, як на фронті ставляться до дівчат.
“Ніколи, ні в кого на війні не було запитань, що я дівчина. З початку волонтерства і до вступу в бойовий підрозділ. Це скоріше питання тільки власного “позиціонування” та власних кордонів. До тебе ставляться так, як ти дозволяєш. Жарти, приколи – завжди є. Але виключно від побратимів, з якими у нас хоч мінімально дружні відносини. Без жартів взагалі на фронті ніяк, тому що зазвичай тільки це і не дає “поїхати дахом”, – зізнається дівчина.
26-літній парамедик зізнається, що бути на фронті – це не завжди комфортно.
“У більшості дівчата, хоча є і деякі хлопці, мають таку певну романтизацію війни”. А війна це – бруд, кров, миші та щури (і їх г*вно, яке всюди!). Це топити буржуйку, рубати дрова, купатися раз на 3-4 дні з водою, економити цю воду, жити кожен день в очікуванні “Світлани” (це світло / електрика). Звичайно, так не завжди. Але може бути і так. І до цього требабути готовим“, – зізнається доброволець.
Джерело:ne-vse.pro