Останнє прижиттєве фото мого коханого чоловіка.
Сьогодні по п‘ятій годині дня під дверима бучацького інфекційного відділення в швидкій мій чоловік після тяжкої виснажливої дороги в кисневій масці, помер.
Реанімувати не змогли.
Він говорив, що не доїде, він говорив, що помре.
Але ми тарганили його в Бучач! І ми його вбили! Бо великий Тернопіль не спроможний мати у себе відділ гемодіалізу для ковідних хворих. Та ще й залежних від кисню.
Для Тернополя ця втрата пройде непомітно. Але вона покалічила нашу родину і всіх, хто знав мого чоловіка!
Він був дуже світлою і мудрою людиною!
Я мала чоловіка, за якого дякувала Богу! Він був чудовим батьком, дідусем, швагром, сватом, другом, розумним порадником, надійним плечем!
Йому було всього 57 років!
Тепер вже все — БУЛО, і більше нічого не буде! Пустка і туга!
Прошу всіх, хто знав мого чоловіка, Цепенюка Ігоря, та й тих, хто не знав — помоліться за його душу, бо він пішов у небуття дуже несподівано.
Хай Господь простить йому всі гріхи його, вільні та невільні! Дякую всім! Божої милості всім та опіки!