18-річна Височанська пообіцяла собі, що ще підійме прапор України для тата. І перемогу на чемпіонаті вона присвятила саме батькові.
Українська гімнастка, чемпіонка Європи та учасниця чемпіонату світу Марія Височанська розповіла історію свого батька Олега, який був єдиним, хто повернувся живим після боїв за Донецький аеропорт.
Про це Височанська розповіла в інтерв’ю виданню “Главком“.
Днями у Києві відбувся Чемпіонат Європи з художньої гімнастики. Національна збірна України, до якої входить Височанська, здобула перше місце у групових змаганнях та отримали 6 медалей.
18-річна Височанська пообіцяла собі, що ще підійме прапор України для тата. І перемогу на чемпіонаті вона присвятила саме батькові.
“Коли стояла на п’єдесталі і співала гімн, серце в грудях калаталося так сильно, як ніколи. Постійно згадувала тата. Та була щаслива, ще коли побачила, як наша оцінка на табло виростає до першого місця. Зрозуміла, що нарешті наша праця отримає винагороду. Це було щось особливе”, — ділиться Марія.
Олег Височанський захищав східні кордони України, отримав важке поранення під час бойових дій за Донецький аеропорт. За словами Марії, він був єдиним, хто повернувся після боїв живий.
“Коли тато повернувся з пораненням, але живий, була дуже щаслива. Потім дізналася, що батько був останнім, хто вийшов з Донецького аеропорту живим. Усі його друзі або потрапили у полон і звідти не повернулися, або загинули”, — розповідає дівчина.
Спортсменка пригадує, що батько приховував, що їде на Схід, до останнього. Він обіцяв, що не ховатиметься, якщо прийде повістка. А коли вона прийшла — промовчав.
“Через три дні тато сказав мамі правду: “В мене повістка, я піду захищати Україну”. А через місяць ми проводжали батька на схід. Не знаю, чому, але ще тоді відчула, що тато повернеться живим, але пораненим. Теж відчуття”, — каже вона.
Згодом і мати гімнастки приховувала, що чоловік бере участь в активних бойових діях.
“Зробила так, щоб я думала лише про школу, гімнастику, родинні справи”, — пояснює спортсменка.
Сама Марія, за її словами, в той час новинами про ситуацію в країні не цікавилася, а по-справжньому відчула, що таке війна, що могла втратити батька, тільки за півроку після його повернення з фронту.
“Згадую другий Святий вечір, перед Водохрещам. Тато вже був у шпиталі в Дніпрі. Передала йому туди сплетений власноруч з синьо-жовтої ниточки браслет. О сьомій вечора ввімкнули телевізор, якраз на новини. Показували сюжет про поранених бійців. Обличчя людини, яка давала інтерв’ю, затерли. Але дивлюся на складені руки і бачу на них свій браслет. Як я тоді розплакалася! “Мамо, диви, це ж тато!” – показую на телевізор і не можу стримати сліз. […] Знаєте, я тоді якось навіть думки не допускала, що може трапитися щось непоправне. Лише десь через пів року після того, як тато після операції повернувся додому, почала все аналізувати і зрозуміла, що могла його втратити”, — каже вона.
“З тих часів почала молитися за нашу армію. Ніби й розуміла, що таке війна, ще до того, як там опинився тато, але по-справжньому почала цінувати людей, які за нас воюють, лише коли відчула цю біду на собі”, — додає гімнастка.
