Якось не пішов 2020 рік для Володимира Зеленського. 42% опитаних Центром Разумкова назвали його розчаруванням року. З іншого боку, майже ніхто, на рівні одного-двох відсотків, не розчарувався у Медведчуку, Шмигалі, Тимошенко, Гончаруку або Вакарчуку. Не було зачарування – немає і розчарування.
Про це пише політичний оглядач Леонід Швець у своїй авторській колонці для видання «Слово і діло».
Передаємо його слова прямим текстом:
Але якби нам нічого не було відомо про ці цифри і про численні фруструючі події року, що минає, а перед очима були б тільки дані голосування за бюджет-2021 і, для порівняння, підсумки минулорічного бюджетного голосування, то картина б намалювалася не просто інша, а майже милостива.
Судіть самі, бюджет-2020 був ухвалений 280 голосами, рік по тому головний фінансовий документ підтримали 289 народних обранців. Ну, подобаються депутатам плани уряду Шмигаля. Ще більше, ніж плани Гончарука.
Нічого не змінилося в позиції «Євросолідарності» і ОПЗЖ, як не голосували, так і не голосують, або тиснуть кнопку «проти»: тужлива доля «неконструктивної» опозиції. Проігнорував, як і минулого разу, бюджетне голосування «Голос», вважаючи за краще утриматися. Ось і в рейтингах виборці теж утримуються підтримувати партію Вакарчука, який не розчарував – послідовність.
Позафракційні, в основному, не мали нічого проти бюджету. У минулому році їх було більше, зараз майже вдвічі менше, але позиція та ж. Частина колишніх позафракційних з тих пір оформилася в депутатську групу «Довіра», яка дала всі свої голоси «за», для того і створювалася. Група «За майбутнє» теж залишилася вірна союзницькому обов’язку і вказівкам Ігоря Валерійовича.
Підсохли показники самих «слуг»: рік тому 241 депутат з мегафракції натиснув кнопку «за», в цьому 225, але можна щось списати на коронавірус, щось підвищений рівень розхлябаності, групи-супутники легко компенсували цю невелику різницю.
Цікаво, що в цей раз лояльність виявила «Батьківщина», яка відмовилася підтримати бюджет-2020. Цього разу всі присутні в залі 12 членів фракції віддали свої голоси за урядовий документ, хоча, як показував розклад сил, могли б цього і не робити, «слуги» впоралися і без юліних. Кажуть, це була подяка за призначення своєї людини на чолі Державної продовольчо-зернової корпорації, але це занадто дрібно. Задоволений був ряд побажань «Батьківщини» по іншим позиціям, зокрема, поповнення місцевих бюджетів за рахунок акцизів на паливо і податків на землю від «Укрзалізниці». Але найважливіше тут те, що Юлія Володимирівна в грі. Їй не потрібна опозиція, яку вона не може очолити, а що ти очолиш при живих Порошенко і Медведчуку? А «слуги» слабкі, недосвідчені і зговірливі, є з чим працювати.
Тимошенко ще в 2019 році пропонувала Зеленському союз, в якому вона була б носієм мудрості і досвіду, а він – символом новизни і політичним дахом змін. Варто було, на її думку, «об’єднати в парламенті всі демократичні, проукраїнські, проєвропейські політичні команди», тільки не брати, звичайно, ЄС Порошенка, де нічого європейського, суцільна корупція. Зеленському в 2019 році цього було не треба, все було і так чарівно, турборежим, Юлі було запропоновано стрибнути з корабля історії разом з Петром. Це її образило, і якийсь час вона намагалася жалити у відповідь, ну, а сенс?
Сенс і той самий досвід як раз підказували працювати не проти вітру, а як би за, чим Юлія Володимирівна, схоже, і має намір займатися. Відкритого союзу із Зеленським не буде, але по окремих тактичних питаннях завжди можна домовитися, накопичуючи корисні плюшки. Перед Тимошенко гостро стоїть проблема політичного виживання, і вона буде її вирішувати різними способами, її гнучкість обумовлена в тому числі відсутністю таких ресурсів, які є у Порошенка і Медведчука. А далі – по ситуації, в надії на шанс, з вірою в своє везіння.
Українці не розчарувалися в Тимошенко в 2020, тому що це сталося ще раніше. Зате тепер у неї абсолютно розв’язані руки, а вона не звикла тримати їх складеними.
Джерело:korupciya.com