Щодо походження слова «козак» існує багато теорій. Деякі польські дослідники вважали, що воно пішло від ім’я відомого ватажка, котрого звали Козак і котрий майстерно боровся з татарами; або що найменування походить від слова «коза», бо козаки були дуже хитрими і могли пролізти будь-куди. Турецькою «козак» означало «волоцюга», «розбійник». Логічно, що турки дали козакам саме таке прізвисько. Вочевидь, воно прижилось на Україні і з часом зовсім втратило негативне забарвлення.
Козаки – це окреме і неповторне явище не тільки в українській історії, а навіть у світовій. Ніде у світі не було такого поняття як СІЧ. Недаремно разом з мужністю, силою, хитрістю та розумом козаків частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто воїнами.
Ми зібрали цікаві факти про унікальних українських воїнів.
Суспільство без поліції та без в’язниць.
Це здається неможливим але у тисячному товаристві не було ніякої форми поліції або наглядачів за законом, як це було в усіх інших великих містах. Закони на Січі були досить жорстокими. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, але дисципліна була відмінна.
Перша Республіка
Запорізьку Січ можна по праву вважати першим політичним формуванням з ознаками республіки, вона була незалежною і всі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини.
Відкриті двері
Існував у запорожців цікавий звичай. Їх курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.
Головний це кухар!
На початку СІЧІ головним Гетьманом був «кашевар», тобто кухар. Недаремно і назва була Кошевий Отаман!
Кошових отаманів до середини XVII століття часто називали гетьманами.
У Козацькій Республіці владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козаки висловлювали невдоволення його діями, отаман негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь.
Козачий казан
Їли козаки з одного казана. Він в них шанувався, як святиня і символ їхньої військової частини. Козацькі бунти починалися з того, що вони перевертали свої казани. Казани також грали роль символу військової єдності куреня.
Тверезе військо
У військових походах козакам пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло каратись смертю.
Козаки без хліба
Козаки кожного куреня мешкали разом зі своїм отаманом. Для приготування їжі у кожному курені був кухар, якому допомагали кілька хлопчиків, що приносили йому воду й чистили казани після обіду.
Обід складався з двох страв. Перша звалася «саламаха», вона нагадувала кашу, приготовану з борошном, водою та сіллю. Друга мала назву «тетеря» і являла собою суміш борошна, крупи та проса. Вона була трохи рідша за саламаху, бо в неї додавали багато слабенького пива або рибної юшки. Провізію купували за гроші куреня. Згадані страви подавали у великих посудинах, які звалися «ваганки», але ніколи не вживали хліба. Козаки, які не задовольнялися звичайними стравами, а хотіли їсти м’ясо або рибу, купували їх за власні гроші у складку гуртом.
Вуса та оселедець козаків.
Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову та обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так з часом дійшла і до козаків.
А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене ангел понесе в небо за чуприну».
Нагадаємо, епоха українського козацтва, здавалося б, вивчена набагато більш детально, ніж інші періоди нашої історії. Але парадокс в тому, що, чим більше ми знаємо історичних фактів про щось, тим більше навколо цих фактів в’ється міфів і легенд. Правда і міфи про козаків-характерників.