Отже, Сполучені Штати Америки та Росія домовилися продовжити ще на п’ять років Договір про подальші заходи зі скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаний 8 квітня 2010 року в Празі і також відомий, як “Празький договір”, ДСНВ-2010 або СНО-ІІІ, повідомляє у своїй публікації для видання “Українська правда” політик Ігор Смешко.
Звичайно, цей крок з боку нової Адміністрації США можна розглядати як щиру спробу зменшити напругу у двосторонніх відносинах між обома наддержавами, що була спричинена, перш за все, агресивними і провокаційними діями Москви.
Як відомо, одразу після розвалу СРСР, взаємне ядерне стримування між США та Росією дещо втратило свою гостроту, однак залишилося на порядку денному двосторонніх відносин, про що, власне, й свідчить укладення СНО-ІІІ.
Сьогодні ж ситуація інша, адже СНО-ІІІ, укладений, як згадувалося вище, ще у 2010 році, не охоплює нові види озброєнь, про які російський президент розповів світові 1 березня 2018 року. Згадаймо, що у посланні до Федеральних Зборів Володимир Путін тоді оголосив про розробку кількох нових видів стратегічного наступального озброєння і фактично відкрито пригрозив усім недругам Москви “миттєвою відповіддю” і “ядерним попелом” у разі загрози російським інтересам.
Не слід забувати, що і попередня республіканська Адміністрація США виступала за підготовку нової міжнародної угоди щодо контролю над ядерною зброєю, на заміну СНО-ІІІ. Сторонами цієї угоди, окрім США і Росії, за її задумом, мав стати й Китай.
Оскільки СНО-ІІІ тепер діятиме до 5 лютого 2026 року, поки що без будь-яких змін або доповнень, є підстави вважати, що Росія продовжуватиме активно розвивати свої наступальні системи стратегічного і тактичного ядерного озброєння, не охоплені цим Договором. А Кремль, найімовірніше, буде до того ж продовжувати час від часу шантажувати Захід, і особливо сусідів, своєю ядерною зброєю.
Можливо тепер у когось виникне питання: а яким чином уся ця непроста ситуація навколо СНО-ІІІ стосується без’ядерної України? Спробуємо пояснити.
По-перше, США є нашим стратегічним партнером відповідно до Хартії про стратегічне партнерство 2008 року. Допоки це єдиний наш партнер, з ядерною, воєнною, економічною і дипломатичною могутністю якого ще рахується сучасне керівництво Росії. Більш того, Україна, позбувшись свого часу третього у світі ядерного арсеналу, який був націлений на США, зміцнила оборону Сполучених Штатів більше, ніж хто-небудь і коли-небудь робив це до нас. Не кажучи вже про те, що це залишається і дотепер найбільшим за всю історію людства реальним внесок у ядерне роззброєння та збереження миру та безпеки на нашій планеті.
По-друге, більшість серед наших країн-сусідів є членами НАТО і захищені ядерною “американською парасолькою” в рамках зобов’язань, визначених п’ятою статтею Північноатлантичного договору.
По-третє, за різними оцінками Росія зараз має орієнтовно 5400 одиниць тактичної ядерної зброї (ТЯЗ), з яких щонайменше 2000 у стані боєготовності. Місце розміщення російської ТЯЗ традиційно не розголошується. Однак, враховуючи те, що тактична ядерна зброя, як правило, розміщується на носіях подвійного призначення – можна зробити припущення, що частина її вже знаходиться неподалік від кордонів України. Відповідно, неохоплена СНО-ІІІ тактична ядерна зброя несе безпосередню і велику загрозу безпеці України.
Очевидно, Україна, як стратегічний партнер США, має право і повинна скористатися цією можливістю задля проведення вже найближчим часом консультацій із США з широкого кола питань, як власної безпеки, збереження системи міжнародних домовленостей у сфері ядерного роззброєння, так і додаткових кроків для зміцненню безпеки у центрі Європи. Включаючи й тематику практичної реалізації відповідних гарантій безпеки Україні, згідно з Будапештським меморандумом. Які де-факто так і не спрацювали до цього часу, спричинивши тимчасову втрату територіальної цілісності України.
Нагадаємо нашому міністерству закордонних справ і РНБО, що у тексті згаданої Хартії про стратегічне партнерство, було зафіксовано, що Україна і Сполучені Штати Америки “Підтверджують важливість гарантій безпеки, закріплених у Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації та України від 14 січня 1994 року, та Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року”.
Саме в рамках даних консультацій і настав час порушити питання стосовно надання нашій державі статусу головного військово-політичного союзника США поза НАТО.
Чим не по-справжньому великі завдання для української дипломатії на найближчу перспективу для її проактивної і наступальної міжнародної політики? Настав час дій.
Джерело:korupciya.com