Це було дуже давно… ще в Горлівці.
Я була вагітною старшою дочкою і їхала з Микитівки на дачу в Зайцеве. В автобус набилося багато людей і чомусь між пасажирами зав’язалась суперечка навколо мови і «языка».
Одні стверджували, що Донбас – українська земля і споконвіку тут панувала українська мова, інші – що земля російська і «русский язык» тут пуп землі…
Крапку в лайці поставила старенька бабуся, яка за хвилину до цієї суперечки підняла ґвалт на весь автобус, щоб мені поступилися місцем. Бабуся подивилася суворо на найголоснішого захисника російської мови і спитала: «Де поховані твої дід та баба? Прадід і прабаба…» Чолов’яга сказав, що всі пращури поховані в Росії, бо батько приїхав на Донбас в 50-х… Бабуся підняла вгору зігнутий від праці чорний палець і сказала: «Оце я і хотіла почути! А мої дід та баба, батько та мати, прадід і прабаба поховані тут! І всі вони були українцями, всі розмовляли українською. От і думай, чия тут земля і чия мова тут повинна панувати».
З того часу я не чула мудрішої і точнішої відповіді захисниками «русского мира» в Україні.
Тетяна Малахова
Джерело:bn24.biz.ua