Моя бабуся Наталя дуже добра жінка, від неї зажди смачно пахло, вдома було чисто та затишно. А ось діда я згадую зовсім інакше, він пах потом, сигаретами та самогоном. Міг і руки розпустити і завжди йому все було не так.
Дід все життя обслуговував залізничні колії. Ну де йому було набратися хороших манер? Він вставав о 5 ранку, брав інструменти і йшов з напарником вздовж колії по кілька кілометрів. Якщо находили несправність, то старалися все виправити. Одним словом, на такій роботі без міцного слова не обійтися.
Така робота відбилася й на здоров’ї діда. Почало дико боліти коліно, лікар наказав їхати йому в санаторій. Дід пручався-пручався, але все ж прийшлось йому їхати. Бабуся почала йому збирати чемодан.
Вона приховувала, але була дуже рада. Три тижні спокою: без алкоголю, без сварок, без докорів! Ніхто їй тепер не говорить, що вона занапастила йому молодість, ніхто не виливає “пересолений” борщ у вигрібну яму.
Все. Провела до поїзда. Спокій. Свобода.
Бабуся взяла таксі і повернулася додому. Насмажила насіння, напекла пирогів, відкрила домашнє вино. Через годину прийшли подружки, переглядали разом “Голос країни”. Бабуся так любила цю програму, але дід їй не давав ніяк подивитися.
Три тижні свободи швидко пролетіли. Стала чекати чоловіка вдома, але його не було. Прийшла телеграма:
“Зустрів іншу. Додому не приїду. Буду жити з нею” – так коротко, але зрозуміла, бабуся перечитала це разів з 10 і перехрестилася.
– Дякую, дякую, щастя то яке! – зверталася бабуся Наталя до вищих сил.
Стала складати його речі. До приїзду діда вона все акуратно перепрасувала, дід любив ходи ошатним навіть вдома. Два чемодани віднесла на веранду. Дух вже колишнього чоловіка почав вивітрюватися. Свобода.
Через два тижні дід приїхав, привітався, забрав речі і поїхав.
Першим ділом бабуся Наталя купила нові штори, сама їй підшила на машинці. Дід дозволяв тільки короткі фіранки.
Через тиждень в кімнатах з’явилася шпалери, як же бабуся Наталя про них мріяла! Але дід любив тільки побілені стіни. Вдома поступово з’явився затишок. Старі нащерблені тарілки полетіли в смітник, замість них – сервіз, який стояв в серванті 20 років. Обмилки господарського мила теж полетіли в смітник. Тепер там кремове мило.
Нарешті замість станків і складу металолому з’явився невеликий сад.
Будинок розцвів, бабуся теж розцвіла. Почала співати в хорі, сидіти у ванній кожен день, а не як велів дід – раз в тиждень, стала торгувати на ринку власними фруктами. Та й самотні чоловіки почали свататися, але бабуся непохитна, її секрет щастя – ніякого шлюбу. Пироги вона тепер пече тільки для доньки та двох онуків, ах так, ще для подруг, з якими дивиться телевізор.