Доктор медичних наук, професор, лікар Майдану, керівник медслужби батальйону «Миротворець», лікар-реаніматолог, Народний герой України. Все це про полковника медичної служби Всеволода Стеблюка. Та десятки врятованих бійців називають його хрещеним батьком і янголом-охоронцем.
Саме він зміг врятувати 87 людей в Іловайському котлі, коли під страхом смерті пішов домовлятися із терористами про вивезення поранених. А потім майже дві доби самотужки збирав та вивозив українських бійців.
Влітку 2014-го року батальйону «Миротворець», в якому Всеволод Стеблюк очолював медичну службу, була поставлене завдання провести зачистку Іловайська від бойовиків, після його запланованого штурму. Вся операція мала тривати добу.
«Напередодні приїхав один з генералів, роздав карти міста. Буквально кожному підрозділу, кожному взводу було визначено його вулиця чи квартал, який вони мають зачистити. Мені — зайняти медичний пункт у залізничному депо. І там розгорнути медичну службу», — розповідає Стеблюк.
Поки в Україні святкували 23-тю річницю незалежності, на нашу територію зайшли дві батальйоні тактичні групи російської армії. Саме в День Незалежності «Миротворець» через блокпости терористів проривався до залізничного депо станції «Іловайськ». «Там вже трималися десь 20 людей батальйону «Херсон». І на п’ять днів іловайське депо стало нашою цитаделлю, яку ми тримали під цілодобовими обстрілами, — говорить Стеблюк. — Перші два дні у медиків батальйону роботи практично не було, та бойовики все активніше посилювали щільність вогню. На третій день, коли терористи пристрілялися, з’явилися перші поранені».
Кривавий коридор. Коли сплив четвертий день, стало зрозуміло, що ніякої зачистки не буде і ситуація критична. Та за словами Всеволода, наші бійці все одно весь час сподівалися, що прийдуть на штурм підкріплення або прийде наказ відступати. «Але відступати було неможливо, тому що ми знаходилися в трьох кільцях оточення, — продовжує Стеблюк. — Тоді був розроблений план відступу — підпалити ремонтний цех, де були тепловози з соляркою, і під прикриттям димової завіси прориватися через ворожий блок-пост у напрямку Маріуполя».
Почати виходити мали опівночі. Але згодом надійшла інформація, що російські бойовики надають «зелений коридор» для виходу з оточення. І бійці «Миротворця» та батальйону «Донбас» вирушили зі світанком вирушили у бік Многопілля, де формувалася колона. Про умовин виходу з оточення наших силовиків йшли перемовини з керівництвом російського угрупування. «А поки йшли перемовини росіяни почали пристрілювати по голові колони міномет. Тоді ми пішли з боєм на прорив», — розповідає головний медик «Миротворця».
Наші хлопці намагалися відстрілюватися, та вогонь по колоні вівся з усіх боків. Машини з бійцями почали хаотично рухатися, щоб врятуватися і не дати противнику розстріляти їх, як у тирі. Фактично техніка була майже вся знищена, навкруги все горіло, вибухало.
«Моя машина — старенький ЛуАЗ 967М з відкритим верхом, я її намагався заховати за якусь броню, бо салон був повний поранених. Куди їхали вже було не зрозуміло. На віражах поранених викидало з машини, ми їх знову затягували назад. Та після одного разу, коли вибухнула міна зовсім поряд, машину підкинуло, і ми всі з неї повилітали…», — говорить Стеблюк.
Перемовини з терористами. Отямився Всеволод після вибуху тільки через три години. «Почав збирати поранених і підтягувати під скотомогильник, який став нам таким укриттям, — згадує медик. — У бінокль я почав вивчати місцевість. Помітив БМД з білим прапором. Думав, що поранених збирають. А звідти російські військові добивали ще живих. Тоді ми майже зарилися у пісок скотомогильника. Ми приготували гранати та нас не помітили».
Як говорить боєць «Миротворця» Віталій Мариненко, у вцілілих була можливість піти: «Дочекалися б ночі та пішли. Але навіть думки про те, щоб поранених кинути, не було. Та як це зробити? Тоді наш медик — Стеблюк вирішив піти до росіян на перемовини».
Пізніше Всеволод зізнається, що був готовий до того, що його просто розстріляють. Але він все одно дістав з медичної сумки прапор із червоним хрестом та пішов у бік ворога.
«Коли дійшов до росіян, то сказав, що я з „Червоного хреста“. У мене було два посвідчення — українською мовою і англійською. Я дав російському офіцерові, який мене почав розпитувати, посвідчення англійською. Він почав обурюватися, що довкола тільки бандити, а не поранені. Я запитав чи він воював у Чечні, він відповів, що у другу чеченську війну. Відповів, мовляв, про яких бандитів йде мова, адже і він захищав свою країну і навіть там рятували поранених. Сказав, що й у мене поранені і я маю їх вивезти і крапка. Так якось вдалося домовитися», — згадує Стеблюк.
Якимось дивом медична машина була неушкодженою. Її завели, поклали поранених і поїхали у те місце, на яке вказав російський військовий. Поранених збирав і наступного дня. У маленьку «Жужу», так охрестили машину медика, до 10 поранених за один раз вдавалося завантажити.
«Перед тим як йти до росіяни на перемовини, я написав дружині смс, де вказав наші координати і про велику кількість поранених. Вона вже в Києві передала цю інформацію в Генштаб», — говорить Всеволод Стеблюк.
На другу добу приїхала колона 8-ї санітарної роти і доправила всіх врятованих медиком на аеродром. І тільки згодом з’ясувалося, що Стеблюк у пеклі під Новокатеринівкою врятував 87 українських бійців. Для військового лікаря, який в надскладних обставинах залишився вірним клятві Гіппократа, війна не закінчилася. Полковник медичної служби В. Стеблюк служить заступником начальника Української військово-медичної академії. Нагороджений найвищим орденом України — «Орденом Свободи». Зараз він займається реабілітацією поранених українських воїнів, підготовкою військових лікарів та санітарних інструкторів та продовжує їздити на фронт.