Я вам розповім на своєму маленькому прикладі – хто у нас із яйцями.
Вилітаємо вранці з Афін до Києва.
Прокинувся в готелі і говорю дружині:
– Уявляєш, адже зараз у Греції і так не сезон – літають напівпорожні літаки, а сьогодні взагалі летітимемо одні. Хто захоче повертатися до Києва, коли з кожної праски говорять про війну.
З цією думкою ми приїжджаємо до аеропорту.
У черзі на безпеці бачу чимало людей із нашими синіми паспортами і на око прикидаю, що десь половина літака таки набереться.
Ну, хоч так.
Тихо зрадів я і пішов на посадку.
Коли всі розсілися і гучного зв’язку оголошували – boarding is completed. Я озирнувся на всі боки.
Бляха.
У величезному літаку яблуку не було де впасти – абсолютно всі 100% місць були зайняті.
Багато жінок.
Здорові чоловіки.
Молода пара.
Сім’я з маленькими дітьми.
Захотілося підвестися і сказати:
– Хлопці, ви всі офігенні!
Адже це означає, що українці не просто не здавали свої квитки, а ще й розкупили всі вільні місця, щоби встигнути повернутися додому. Туди, де завтра може бути справжня війна.
Посольства біжать, іноземці біжать, олігархи біжать, політики біжать.
А люди їдуть додому.
Люди.
Наші люди у нас із яйцями.