У селі Торчиновичі на Старосамбірщині 7 жовтня поховали 22-річного курсанта Харківського національного університету Повітряних Сил Ростислава Булія, який загинув в авіакатастрофі літака АН-26 під Чугуєвим.
Військовий літак з його тілом прибув до Львова учора після церемонії вшанування загиблих у Харкові. У рідних Торчиновичах Ростислава зустрічали пізно ввечері з лампадками обабіч дороги.
Про це інформує ЛМН.
За годину до похорону на центральній вулиці села припарковані десятки машин. Попрощатись з хлопцем прийшли однокласники, друзі, товариші з університету та коледжу. Чимало й тих, хто не знав Ростислава особисто. Ховають хлопця у закритій труні. Біля неї – великий портрет, на якому Ростик у військовій формі.
“Це таке горе для родини. Не дай Боже нікому більше таке пережити. Серце стиснулось, коли почула про ту катастрофу. А як потім прочитала, що там ще й хлопець з нашого району. Досі не можу зрозуміти, як таке могло статись”, – каже пані Галина з села Торчиновичі, що зовсім близько до будинку сім’ї Буліїв.
На ошатному подвір’ї понад дві сотні людей. Веранда біля входу до будинку повністю заставлена кошиками квітів, найбільше – білих айстр. Літні люди чекають чину похорону на лавочках. Пригадують у розмовах дитинство Ростислава.
Ангельський хлопчик був
“Ангельський хлопчик був. Такий завжди ввічливий і вихований. Слова кривого ніхто від нього не чув. Як потрібна була якась допомога, ніколи не відмовляв”, – говорить 70-річний дідусь, що мешкає неподалік.
Чин похорону звершують дванадцять священників. Це місцеві православні отці та військові капелани. Доволі ясне небо вмить затягнулось хмарами. “Вічну пам’ять” заспівали під дрібним дощем.
“Мама була проти того, щоб він вступав в той університет. Дуже проти. Певно, її серденько вже тоді віщувало біду. Але він мав мрію. Він марив небесними просторами, – каже місцевий парох. – Та мрія, думаю, зародилась в нього ще тоді, коли стояв зі свічкою біля престолу. І ось сьогодні він справді летить до неба. Той біль родини не заглушити нічим, але наша молитва може його полегшити”.
В останній дорозі з дому до храму Ростислава супроводжує військовий траурний оркестр. За труною йде заплакана мама Оксана, батько Володимир та старша сестра Романія з чоловіком. У хлопця також залишилися живі дідусі та бабуся. Одружитися не встиг.
“Дідусь Михайло їздив до нього двічі на 14 жовтня на урочисті заходи в університет. Цього року теж планував, але, на жаль, вже не судилось. Він теж, ясна річ, хвилювався за онука. Але гордився тим, що коли багато чоловіків ховалися від армії, він навпаки вирішив присвятити своє життя захисту України”, – каже односельчанка Ростислава Наталія.
Тіло Ростислава виносять з церкви на подвір’я військові. Складають прапор, яким була обгорнена труна. Віддають його матері. Труну опускають в землю під мелодію Державного гімну та символічні останні постріли. Велелюдним церковним подвір’ям розходиться плач і схлипування.
Джерело www.vgolos.com.ua