В житті все пішло шкереберть: залишилась з дворічною дитиною без чоловіка – покинув нас. Немає роботи, свого житла, підтримки від чоловіка. Ще й синочка в садок не могла влаштувати.
Повертаючись додому, побачила на переході бабусю, яка не може сама перейти дорогу. І ніхто не пригальмовує, щоб бідну пропустити. Ну я і допомогла старенькій. Бабуся довго дякувала, а тоді запитала, чому я виглядаю така замучена.
Вперше в житті я погодилась на запрошення на чай незнайомої людини. Але не пошкодувала про це спонтанне рішення. Ми довго говорили. Я розповіла про свої біди. Бабуся ж пообіцяла допомогти. Розповіла, що її невістка має приватний дитячий садок і може влаштувати мене на роботу.
Звичайно ж, я погодилася. Бабуся подзвонила синові, все розповіла. Вечері до мене зателефонувала невістка і запросила на співбесіду в садок.
Наступного дня зранку я вже була там. Розповіла жінці свою історію, все, що зі мною трапилося. Вона співчутливо дивилася і слухала. Ввечері пролунав дзвінок і я дізналася, що прийнята на роботу, а сина взяли в групу.
Вже два з половиною роки я працюю в цих прекрасних людей і дуже вдячна бабусі, що змінила моє життя і дала повірити, що люди можуть бути співчутливими та щирими. А бабуся стала моєю найкращою подругою.
Джерело:smereka-ua.pro