Сьогодні почув у трамваї:
“Ну і до чєго еті прідуркі домайданілісь? Сдєлалі госпєрєворот. І что? Жить стало только хуже. Правільно іх тогда білі. Плохо только, что нє добілі”.
Дивлюся: чоловік років п’ятдесяти.
Довелося популярно пояснити, що прямо зараз йому потрібно затиснути своє паскудне гризло!
Зав’язалася невеличка “дискусія”.
І… більшість оточуючих підтримали опонента!…
Звучало: “прі яникє лучше било”, “за***лі со своїм націоналізмом”, “нєчєго мнє на мовє шпрехать, тут тєбє нє Львов”.
Не можу сказати, що я здивувався, але все ж таки не втомлююся сподіватись на краще…
Просто ми маємо чітко усвідомлювати, що прояви свободолюбства українців ненавидять не лише Кремль, його прихвостні, агентура, пересічні мешканці РФ, а й звичайні мілкі колонізатори ось тут, в Україні.
Події на зразок Майдану вони сприймають не просто різко негативно, а буквально як катастрофу, пряму загрозу існуючій системі, що зумовлює іхнє панівне становище.
Це втрачена маса. З такими, на жаль, вже ніколи ні про що не домовишся. Єдине, чого можна досягти – примусити їх боятися.
Але більша проблема – настрої масового електорату, який не має ніяких особливих ідейних переконань, але завдяки ворожим “змі” також активно підтримує кремлівські наративи і розповідає про “государствєнний пєрєворот”, “бандеровскіх терорістов”, “амєріканскую окупацию” тощо.
Так, на жаль, зараз, через 7 років після розстрілів на Майдані, ми спостерігаємо за масштабним реваншем тих самих сил, які стріляли в протестувальників, тих самих сил, які змили “хвилі” Революції Гідності. Позитивів зараз загалом небегато, але все аж ніяк не даремно! Герої Небесної Сотні поклали початок довгому і складному шляху – новій боротьбі за реальну незалежність, шляху геть від Москви!
Не знаю, звісно, з якими втратами Україна вийде з цієї війни, але знаю напевно, що Майбутнє все одно візьме гору над минулим!
Serhii Bryhar
Джерело:uaword.top/news