Цей фільм потрібно подивитися всім, хто хоче розібратися в чому ж головна проблема сучасної України. Чому ми вічні лузери? Чому мільйони українців не хочуть тут жити.
Чому найбільш активні, ініціативні і підприємливі готові покинути цю країну. Чому країна з такими великими потенційними можливостями — бідна і неуспішна? Де прихована формула успіху?
Армія, мова віра? Не думаю. Це не більше ніж інформаційна ширма, яка для деяких «патріотів» прикриває нашу токсичну родову травму, яку автори фільму дуже точно назвали — влада клептократії.
Фільм знімався в 17-му році і був тоді, як ніколи актуальний. Єдине, чого не вистачає авторам фільму сьогодні — це сучасної передмови. Передмови з тими правками, які зробив час.
Змінити Українську державу можуть не «нові» люди. Змінити його можуть — інші. І головним критерієм інакшості, як показав 20-й рік — є здатність інших людей не просто прийти у владу і стати частиною тієї системи, яку клептократи будували майже 30 років. Головний критерій інакшості — спроможність демонтувати цю систему.
На жаль нинішні «нові» обличчя, які прийшли до влади — не такі вже і нові. А головне — вони абсолютно на це не здатні. «Слуги народу» просто зайняли місця в кабінетах колишньої влади.
І навіть якщо вони посунули з політичної арени колишніх клептократів, відомих всій країні, вони залишили найголовніший елемент системи, де зберігаються її основні коди, принципи, закони, звички і процедури — середній сегмент багатомільйонної армії чиновників, який як «працював», так і «працює» до сих пір. І як грабував цю країну, під керівництвом олігархічних сімей і кланів, так і грабує її до сих пір. За словами обізнаних людей, сьогодні це відбувається ще нахабніше і цинічніше.
Важко залишитися свіжим огірком, коли ти стрибаєш у банку з розсолом до соленних огірків. Треба просто вилити розсол і викинути цю банку на смітник.