На пляжі одного дня приземлились поряд гості з ерефіі-рашкостану. Дві родини з дітками. Я збиралась з дітками іти, а чоловіки з цієі компані, попиваючи Миколаівський “Янтар”, вирішили мені розповісти, як я маю тягнуть велосипед дитячий по піску ” чтоби не так тяжело”.
Я мовчки, демонстраційно, зі своім ” добрим” поглядом вділа свою футболку ( хоча хотіла іти в купальнику).
Вони замовкли і поставили “пІво”. Жінки іх перестали говорить про харківські дешеві магазини ” за 200 баков столько всееего”. Настала якась тиша. Я з дітьми посміхаючись пішла, не ім звісно, а посміхаючись своім дітям. На них переводила свій ” добрий” погляд.
Наступного ранку, вони прийшли на пляж, але побачивши мене, розмістились чомусь далеченько. На іншому краю. І поради іх закінчились)))
Не пробачу раші ніколи!
