Ми маємо усвідомити, що глибинна причина постійно провокованого ззовні суспільного напруження в Україні та наші тимчасові територіальні втрати внаслідок збройної агресії Росії криються не лише в руйнуванні обороноздатності України за часів Януковича, а й у неспроможності найвищого керівництва держави здійснювати системну україноцентричну гуманітарну політику.
Саме її брак особливо відчувався в Автономній Республіці Крим, Донецькій та Луганській областях.
І сепаратистські настрої зародилися та мали вияв саме в тих регіонах, де місцева влада за пасивності центру практикувала вороже ставлення до всього українського, зневажала державний статус української мови, нехтувала мовно-культурними правами українців, сприяла просування російського інформаційного, ідеологічного, історичного та культурного продукту.
Слід зрозуміти, що навіть у разі відмови Росії від підкорення України за допомогою збройної сили Росія й надалі здійснюватиме гуманітарну агресію проти України, спрямовану на руйнування української ідентичності, що є підвалиною державності України, тобто пробуватиме домогтися ліквідації української державності «мирними засобами».
Тому завершення процесу розбудови української національної держави європейського типу, на який орієнтувала та орієнтує Декларація про державний суверенітет, стане можливим лише зі зміною влади в Україні.
До керівництва державою має прийти справді українська влада, яка будуватиме українську Україну, а не губернію «русского мира».