ОДЕСИТИ, МАЙТЕ САМОПОВАГУ!
В Одесі, коли мене, одесита у мінімум четвертому поколінні, намагаються принизити за українську, я дуже дохідливо пояснюю, що тамбовський діалект не є ознакою Одесита.
Автентичну колоритну «одеську мову», суміш української, ідіш, івриту та інших мов, майже втрачено. Саме завдяки тотальній русифікації, і… недостатній самоповазі одеситів. Одесити, на превеликий жаль, ДОЗВОЛИЛИ московитам ЗНИЩИТИ безцінну свою культурну та мовну спадщину.
Хочете знати, як звучала «одеська мова»? Почитайте Ісаака Бабеля та Валентина Катаєва. Вони іноді цитують її. І ті цитати в їхніх книжках — безцінні пам’ятки того, що НАЗАВЖДИ пішло у минуле. На жаль…
Мені пощастило зрідка чути «одеську мову» ще у далеких вісімдесятих в комуналці на Ольгіївській, в якій жив з батьками.
А ось, до речі, рядки з одеської народної пісні початку ХІХ століття. Це, на хвилиночку, 1800ті (!) роки:
«Я в Одесі пробуваю.
А в Одесі добре жити —
На панщину не ходити,
Ні за плугом, ні за ралом.
Прозивають мене паном».
Цей оригінальний текст старовинної ОДЕСЬКОЇ пісні я прочитав вперше ще студентом на одному зі стендів в Одеському краєзнавчому музеї на Гаванній.
Увага!!! Одесити початку 19го століття СПІВАЛИ УКРАЇНСЬКОЮ!!!
Пересип, Бугаївка, Чубаївка, Куяльницькі хутори, Усатове, Нерубайське, Водяна балка, Крива балка, Бурлача балка — це все УКРАЇНСЬКІ, КОЗАЦЬКІ назви УКРАЇНСЬКИХ історичних районів Одеси та її передмість. Які існували за століття до німецької сучки Катерини ІІ.
Наприклад, Нерубайське засноване КОЗАКАМИ-НЕРУБАЯМИ, що домовилися з турками Хаджибею НЕ РУБАТИСЯ, не воювати, а жити мирно. Приблизно 200 років тому багато Нерубаїв відправилися на Кубань у складі Чорноморського козацького війська, на згадку про що посадили дуб «Чорна Ніч», який і донині росте на проспекті Шевченка.
У старому Хаджибейському парку (хто сьогодні мені скаже, де це, одесити?) дотепер вабить прохолодою прадавня священна козацька криниця.
На схилах Шкодової гори, назва якої походить від чумацького вислову «шкода, а не шлях», донині стоять наші святині — кам’яні козацькі хрести Сотниківської Січі. На горі — козацький меморіал Скупи, висока могила з хрестом у пам’ять Козаків-Чорноморців.
Одеське слово «биндюжник», тобто «ломовий візник», походить від старого українського «бендюг» — вантажний віз.
«Мине сдается» походить від українського «мені здається», а не від російського «мне кажется». Відоме одеське «таки» — це ТАКИ українське. І так далі, і так далі… Українське коріння «одеської мови» — це тема окрема.
Пізніша русифікація, планомірне заселення Перлини У Моря «гостями» з далеких костромських, вологодських, пензенських губерній та мокшанський провінціалізм перекреслили усе.
Одного розумника я спитав, чи відомо йому, де в Одесі вулиця Госпітальна. Він не знав. Я тоді зауважив, що якби він був Одеситом, а не ліпив рязанські понти, то знав би, що це стара назва вулиці Богдана Хмельницького на Молдаванці.
На якій мене, до речі, у 90-му номері, колись зробили батьки)))
Так, у 90-му номері, у старому будинку мого прадіда по батьківській лінії. Який у свій час мав там стайні, коней та биндюги, і, напевно, платив данину Мишкові Япончику, бо це був район та зона впливу легендарного одеського бандита.
Українці-Одесити, досить розмовляти колоніальним діалектом! Не принижуйте своєї гідності! Російська є рідною для росіян, а для вас це ганебний смішний ПРОВІНЦІАЛІЗМ.
Приєднуйтесь до УКРАЇНОМОВНИХ ОДЕСИТІВ! Нам без вас важкувато! Не будьте слабаками та боягузами!
Ми хочемо ростити наших дітей в УКРАЇНОМОВНІЙ ОДЕСІ!
Одесити з ВЕЛИКОЇ літери! Де ви? Чи допоможете мені хоч у бінокль побачити україномовні ясні зірочки у непроглядій к*ц*помовній темряві?
Засяйте яскраво. Не лишайте наше майбутнє у пітьмі мовного простору наших вбивць. Ви ж не ХОЛУЇ! Ви ж не колонія ані ближнього, ані далекого Замкадья))
Ви ж ОДЕСИТИ, ВІЛЬНІ ЛЮДИ! Майте самоповагу!