2 тижні тому в моїх робочих графіках раптом утворилось «вікно» в 4 доби. І, зважаючи на те, що далі стартував період, коли за 30 днів мали відбутись 26 концертів з «вар’ятами», 3 корпоративи, 1 благодійний захід і 5 презентацій фільму «Секс і нічого особистого», то миттєво було прийняте рішення кудись чкурнути, щоб трошки відпочити, відіспатись, набратись сил і, заодно, світ побачити.
Ми з дружиною розглядали 3 варіанти: Тбілісі, Бухарест і Лісабон. В Тбілісі ми вже були разів 7, тож, столицю Грузії відклали до часів, коли вже дуже скучимо за цим чудовим містом. Бухарест на внутрішньому голосуванні набрав 1 голос «за» і 1 «проти», тож переміг Лісабон, цікавість до якого була одностайною.
Оперативно придбали квитки, віддавши перевагу рейсам з пересадкою, аніж прямим лоукостом (по цінах спочатку лоукост виглядав максимально привабливим, але коли ми порахували усі доплати за багаж, за те, щоб летіти поряд, а не бути в різних кінцях літака і т.д., то різниця в цінах була не такою вже й суттєвою, а комфорту (навіть в контексті часу доби на виліт і на приліт) кратно більше).
Прилетіли з пригодою, позаяк, одна з двох валіз до кінцевого пункту так і не долетіла ). І це був єдиний неприємний момент подорожі, до якого ні Лісабон ні Португалія не мають жодного відношення. Через 3 доби вона все ж була доставлена в готель. А дружина отримала бонус у вигляді незапланованого шопінгу, бо ж не пасує дівчинці 4 доби фоткатись у одному і тому ж светрику )).
Ну а Лісабон… це була любов з першого погляду! І я буду максимально рекомендувати вам обрати цей напрямок для мандрівки.
По-перше, у Португалії я не відчув, що потрапив кудись, де очі вилазять з орбіт від цін. Так, живуть там, звісно ж, заможніше, аніж в Україні, але це не Швейцарія, не Франція і навіть не Іспанія. Все скромніше і бюджетніше. За кілька днів проведених у Лісабоні я не пам’ятаю, щоб ми заплатили за таксі більше ніж 5 євро. А ні, було 10! З аеропорту в центр! Що теж є рекордом по доступності з усіх столиць Європи у яких я побував. Це навіть дешевше ніж з аеропорту вищезгаданого Тбілісі!
По-друге, усі вільно володіють англійською. Я б навіть сказав, бездоганно. І не тільки в готелях, барах, ресторанах. Просто на вулиці, іноді, щось запитаєш у перехожого – жодного бар’єру. Подібного я не помітив ні у Франції, ні у Німеччині, ні у Іспанії, ні у Італії.
По-третє, місцеві жителі дуже доброзичливі. Туристу раді. Задушевні розмови з барменами чи офіціантами – свята справа. В ресторанах величезна кількість офіціантів чоловіків віком за 50. Статечні дядечки, які люблять своє місто, свою роботу і раді підтримають з вами бесіду. В закладі, який ми облюбували для відвідин перед тим, як іти вже в готель наніч, нам на третій візит наливали «джінджінья» за рахунок закладу .
По-четверте, попри те, що кожен десятий житель Португалії – це емігрант, такого бардаку з емігрантами, як у Барселоні чи Парижі немає і близько. Так вони теж є на вулицях, приторговують різноманітним китайським барахлом, але їх і кількісно менше і вони не такі нав’язливі. Навіть коли стемніє і на центральні вулиці виходять хлопці, які пропонують марихуану та гашиш, вони роблять це ввічливо )).
Якщо ви прилітаєте у столицю Португалії більше ніж на 2 доби, рекомендую арендувати авто. Вибір є на будь-яку кишеню. Ми провели у Лісабоні 4 доби поділивши їх так: 1 доба в місті, 1 доба подорож до Назаре із заїздом в Обідуш, 1 доба в місті з екскурсоводом, 1 доба подорож з екскурсоводом на мис Рока та Сінтру.
З екскурсоводом нам страшенно пощастило. Юлия Гид Португалия виявилась веселою щебетухою, не грузила зайвими цифрами розповідаючи про історичні факти, відкрила нам багато цікавого про португальців у сенсі їх ментальності і про ті чи інші процеси, які відбувались у країні крізь, власне, її (ментальності) призму! Ну і, що приємно, все це українською! Тому, зафіксуйте собі десь про цю дівчину, не розчарує. Енциклопедія на двох ніжках!
Лісабон створений для піших прогулянок. Цікавих місцин вистачає, спойлерити не буду, прилетите, самі побачите. Частково підкажу світлинами з екскурсій. А, ледь не забув. Я б рекомендував летіти в будні, а не на вихідних. Ми були з вівторка по п’ятницю, то з вівторка по четвер місто було дуже спокійним, за активністю життя нагадувало Дублін, теж такий тихий, милий, провінційний. Вечір п’ятниці показав, що Лісабон може просто вирувати!
У місті багато затишних ресторанчиків. Рекомендую відвідати «Тайм аут маркет», загугліть що це за місцина. На кожному кроці є маленькі барчики, де ви скуштуєте традиційну португальську вишневу наливку. Португальці мають власних «7 кулінарних чудес Португалії». Обов’язково скуштуйте тістечка «паштейш» (сподіваюсь, я правильно вимовляю), вони продаються на кожному кроці і навіть я, який байдужий до солодкого, отримав смаковий оргазм.
До речі, щодо вимови. На слух у португальській багато шиплячих, тому при певній схожості з іспанською, португальська ідентифікується одразу. В іспанській «зірка» — це естрелла, в португальській – ештрелла. Іспанці коли хрестяться, кажуть «Е номбре де падре, де іхо, де спірітус сантос», у португальців «спірітуш сантуш» . Місцеві кажуть: «Океан шипить і ми шипимо» ). У місті є тотальне почуття безпеки, дуже цікаво спостерігати за роботою місцевого муніципалітету над тим, щоб туристу в місті було максимально комфортно. Кріштіану Роналду при житті отримав місце для поховання у Пантеоні національних героїв Португалії.
Закладів де співають «фадо» в тому вигляді, як це було ще 50 років тому, практично не залишилось. Те що є – це приманка для туристів. Сам Лісабон стоїть не на березі Атлантичного океану, як я собі уявляв, а на березі річки Тежу, яка впадає в океан десь за кілометрів 12 чи 14. Пів-дня у місті можна просто провести за тим, щоб ходити і розглядати азулейжу (красиву плиточку на фасадах будинків). Люди дуже віруючі. З державних свят більшість релігійні. Храми вражають і красою і багатством (колоніальне минуле не минуло даремно).
Ще, португальці доволі схожі з українцями в сенсі своїх уявлень про #зраду і #перемогу. В країні культ Васко да Гами. Ні Колумб ні Магелан попри свої досягнення та відкриття такої поваги не мають. А чого? Ну бо ж вони у свої подорожі вирушали за кошт іспанського короля! Ну зрадонька чистої води )))))))!!! Відношення до іспанців можна зрозуміти по місцевій приказці «З Іспанії не чекай ні доброї жінки, ні навіть доброго вітру»!
Проте я б не сказав, що у португальців до іспанців ненависть, як приміром у нас до росіян. Це радше такий взаємний тролінг як у жителів Волині до галичан і навпаки. Коли Ющенко приїжджав з візитом у Португалію в Лісабоні відкрили проспект України. 10 років тому наших емігрантів було тут +/- 250 000 чоловік і ми були третьою діаспорою в країні. Зараз африканські мігранти та мігранти з Островів Зеленого Мису витіснили нас на 5-те місце.
Назаре. Місце де можна годинами сидіти на березі океану і дивитись, як велетенські хвилі накочуються на скелі. Дуже велично і в той же момент дуже спокійно, не бентежно. Я ніколи не займався медитацією, але, здається, це саме те місце, де можна відключити мізки від щоденної біганини і прочистити думки. Дуже смачні морепродукти в ресторанчиках вздовж берега. Ну і рай для серфінгістів. По дорозі туди заїжджали в Обідуш. Містечко, яке застигло у середньовіччі. Кажуть, що та сама джінджінья (вишнева наливка) тут і народилась. На відміну від Лісабону в Обідуш її подадуть не в одноразових стаканчиках, а в школадних келишках. Особливого враження на нашу сім’ю це містечко не справило, позаяк у Франції мали можливість надивитись на багато таких. Приміром, після містечка Ле Кастелле у Провансі, Обідуш виглядає достатньо сіруватим. Проте, якщо досвід відвідин подібних місць невеликий, то велкам!
Мис Рока – маст хев для відвідин. Ще одна можливість помилуватись океаном і зробити «чекін» на краю світу. Тим більше, що до Сінтри рукою подати, а летіти у Лісабон і не відвідати Сінтру то є гріх. Зазвичай від мису до королівських палаців їдуть об’їзною дорогою. Але я рекомендую поїхати навпростець, через гори та національний парк. Дорога там не дуже, лісова і тяжко розминатись із зустрічними авто. Але, по-перше, їх там небагато, а по-друге, там тааааааааааакі краєвиди і на парк і на океан, що голова обертом йде. Дуби, сосни та евкаліпти просто заставляють дихати на повні груди. Ну і, зрештою, для любителів красивих фото, саме з тої дороги вам відкриється такий вигляд на Кастільйо де ла Пенья, якого не буде на фотках у інших туристів.
Коротше кажучи. Я б ще міг листків 10 А4 формату розписувати про те, як нам там сподобалось, але «у кожного своя доля і свій шлях широкий» (с). Хочу залишити вам простір для вражень. А їх у мене після першого візиту у Потугалію повна валіза! Обов’язково ще повернемось у Лісабон. А от куди попрямуємо звідти у Порту чи у Фаро – буду думати.
Дякую за увагу. Посольством Португалії пост не оплачено!!! А шкода ))))))))))))!
