Мені так хочеться знову стати маленькою дівчинкою і сховатися в твоїх обіймах від цього дорослого і незрозумілого світу. Заплющити очі і знову потрапити у дитинство, у той світ, де були тільки ти і я.
Мамо, матусенько, мамулечко… Як віддячити тобі за життя, дароване тобою? Як віддячити за ті дні, коли я маленьким немовлям лежала у колисці твоїх рук. Моє подальше існування залежало тільки від тебе. І ти дбала про мене. Зігрівала теплом і ласкою, дарувала свою материнську любов. А ті ночі недоспані? Ти блукала зі мною на руках кімнатою і тихенько наспівувала колискову. Всі нічні жaxiття, дитячі страхи відступали перед твоєю любов’ю. Поруч із тобою мені не потрібно було сонця – ти завжди була сонцем у моєму житті.
А перші кроки дитячі? Ти підтримувала мою нестійку ходу, завдяки тобі я зараз впевненою ходою ділової жінки крокую цим життям. Мої перші слова. Ти ловила мої перші звуки та склади, а коли я врешті-решт вимовила перше «мама» на твоїх очах блищали сльози радості.
Я разом з тобою зростала. Ось і перше вересня, і перший клас. Так сталось, що лише ти була поруч зі мною Та твоєї материнської любові мені вистачило вдосталь. Це згодом, ставши дорослою жінкою, я зрозумію, як ти мене любила, що заради мого світлого дитинства принесла в жepтву власне особисте життя. Я б так не змогла, матусю. А ти жодного разу в житті не дорікнула мене цим, мовчки несла біль своєї самотності у собі. Ти жила мною, моїм життям.
Перші уроки, перші шкільні завдання. Я пам’ятаю, як ти завжди намагалася забрати мене після школи. Ми разом гуляли містом, заходили у наші улюблені місця, купляли тістечка чи просто щось смачненьке. З тобою було так просто і легко. Ти завжди розуміла мене.
Потім ти вирішила віддати мене у музичну школу. Здається, тоді ми з тобою вперше посварились. Я, маленьке дівчатко, тоді ще не розуміла, що ти намагаєшся не обмежити мою свободу, а привити мені любов до прекрасного, зберегти від впливу шкідливих компаній, допомогти мені сформувати моє власне «Я», мою першу власну думку. Тоді були перші образи і сльози. Але зараз я безмежно вдячна тобі за те, що ти тоді, вперше у наших стосунках, лишила останнє слово за собою. Музика відкрила мені інший світ. Дозволила зазирнути у себе та відкрити творчий потенціал. Надихнула на щось вище і прекрасне. Можливо, без знайомства зі світом прекрасного, я б, як тисячі моїх однолітків, бездумно проводила час. Ти все передбачила, мамо.
Пам’ятаю, одного разу тобі потрібно було поїхати у справах, а я мала залишитися на день чи два сама вдома. Я довго ввечері не могла заснути. Відчуття, що тебе не має поруч, бентежило та непокоїло. І тоді я, як в далекому дитинстві, знайшла твій одяг і сховала своє обличчя у ньому. Я проспала до ранку без нічних кошмарів та жаxіть. Мені здавалося, що ти поруч зі мною.
Згодом з маленької дівчинки я перетворилася на підлітка. Бунтівний дух, непокора, підлітковий максималізм. Ти все це стоїчно терпіла та переживала зі мною. Мої перші захоплення, мої перші любові – ти завжди була поруч, щоб подати носовичка та тихо промовити «жоден з них невартий твоїх сліз».
Мої невдалі спроби бути самостійною, мої перші невдалі шлюби. Ти завжди чекала мене, коли б я до тебе не поверталась. Вдома на мене завжди чекала твої любов, ласка, та розуміння. Я безмежно вдячна тобі, за те, що ти стільки раз пробачала мої егоїстичні спроби влаштувати особисте життя. Скільки бoлю завдала я, мамо, тобі за ті роки. Адже кожну мою сльозу, кожну мою невдачу ти переживала зі мною, ти переживала навіть більше за мене.
Коли наpодилася моя старша дочка, ти єдина в світі підтримала мене. Разом зі мною ти бавила її, любила та піклувалась. Дивлячись на вас, як ви весело граєте вдвох, я навіть заздрила власній дитині – мені так знову хотілося відчути себе маленькою, та опинитись у тому світі, де були тільки мама і я. Але я виросла і пішла з того світу. Тепер в ньому лишилися мама і моя донька.
В моєму житті були злети і падіння, успіхи і розчарування, я мала все і втрачала це в одну мить, але я завжди знала напевно – любов матері я не втрачу ніколи. Ми разом переживали мої злети і падіння. Важкі часи і розквіт справ. Мені так завжди хотілося засипати, в буквальному сенсі цих слів, тебе подарунками, щоб ти мала лише усе найкраще, щоб хоч якось віддячити тобі за все. Але я знаю напевне, що б я не подарувала тобі, щоб не поклала до твоїх ніг – цього завжди буде замало, що повернути все те, що ти дала мені, мамо.
В мене наpодилась і друга дочка. Ти знову була поруч. На твою допомогу і підтримку я могла розраховувати щохвилини. І мені було легше жити, мамо, бо я знала, що ти віриш у мене. Навіть, якщо все доведеться знову починати з нуля.
Мої дівчата обожнюють тебе. Коли ти приходиш до нас у гості, вони завжди зустрічають тебе щасливими усмішками та поцілунками. Ти пестиш моїх дітей, як колись пестила мене у дитинстві.
Мамо, матуся, мамулечко… Не вистачає мені слів, що розповісти про свою любов. Ти та мої дітки – найдорожче, що я маю у цьому світі…
Видання “Є”, Автор – Ольга ШЕВЦОВА.
Джерело:intermarium.com.ua