Син одружився два роки тому. Невістка приїжджа, свого кута в місті вона не мала. Раніше винаймала квартиру з подругою. Син до весілля мешкав зі мною, у нас трикімнатна квартира, розійтися є де.
Вже після весілля постало питання, де молодим жити. Невістка крутила носом і жити зі мною не хотіла. Я теж не горіла бажанням вітати вдома цю особу. Не тому, що вона там відвела у мене сина або ще щось у цьому дусі, просто як людина мені неприємна.
Але також я чудово розуміла, що якщо зараз молоді підуть винаймати житло, то своїм вони обзаведуться ще дуже не скоро. Платити за квартиру та відкладати при цьому на іпотеку – це дуже велике навантаження. Так вони років десять тільки на перший внесок збиратимуть.
Тому я вирішила покликати молодих жити до себе. Якось уживемося, думалося мені – квартира велика, носами тертися не будемо, та й ніколи, ми ж усе працюємо.
Син обговорив зі своєю дружиною це питання і вона зволила, зробила мені ласку. Загалом переїхали вони, забрали собі кімнату сина, стали жити. Але проблеми почалися майже відразу після їх переїзду.
Аліна нічого не робила вдома. От взагалі. Максимум – за собою чашку помиє, це все. Ну і свої речі випрає, але в машинці це не так вже й важко. А ось щоб у залі пропилососити, у коридорі підлогу протерти або туалет помити, тут уже не її царська справа.
Я тиждень-другий-третій потерпіла, сама поприбирала, а потім вирішила з невісткою поговорити. Мені одній теж важко за всіма прибирати, та я і не зобов’язана. Але Аліна на мене так зверхньо глянула і сказала, що вона в цьому будинку гостя, тож прибирати нічого не збирається.
Гостя ввечері прийшла, а вранці вже поминай, як звали. А вона тут живе взагалі, а не гостює.
– Я тут не господиня, щоб наводити чистоту, – кинула невістка мені. – Квартира ваша, вам і карти в руки, я за собою прибираю, а решта не зобов’язана.
Сперечатися з нею я не стала, що розмовляти, якщо людина розумом неміцна? Вирішила поговорити із сином. Це його дружина, він її привів, ось нехай він з нею розбирається.
– Ну, по суті, Аліна має рацію, – приголомшив мене син, коли я підійшла до нього з розмовою. – Вона тут не господарка, от і не лізе.
– Я тут за вами, діточки, теж не наймалася забиратися. Живете в моєму домі, будьте ласкаві дотримуватися моїх правил, – спалахнула я.
– А я тобі казала, що вона нас дорікатиме тим, що ми тут живемо, а ти мені не вірив, – звідкись з-за плеча сина долинув голос Аліни.
Мої слова вона перекрутила знатно, я їх, бачите, дорікаю тим, що вони в мене живуть! Хоча йшлося про те, що в квартирі три дорослі людини, а прибираю одна я, хоча також працюю п’ятиденку, як і вони.
Після тієї розмови не минуло й місяця, як молоді з’їхали. Урочисте обличчя невістки світилося, як начищена монета. Чого вона досягла, я тоді не зрозуміла.
Із сином у нас збереглися нормальні стосунки, але це я так думала. За фактом він майже не приїжджав, відмовляючись роботою, і тим, що йому тепер далеко їздити. У свій час часто дзвонив або писав, а потім і це перестав робити. Я дзвонила сама, але теж із цим не частувала, розумію, що в нього своє життя.
Проте свята ми відзначали у мене. І новий рік, і мій день народження, і день народження сина – усе відзначали у мене. Я сама і готувала, і накривала. Невістка не рвалася в цьому допомагати, а я й не наполягала. А то знову скаже, що я її чимось образила чи дорікаю.
Причому я не наполягала, щоб святкували у мене, просто пропонувала – все-таки у мене велика квартира, гостей приймати простіше, а гостей зазвичай вистачало. Там і рідня була, і молодих друзів можна було покликати. І молоді не відмовлялися. Але якби вони запропонували якийсь інший варіант, я не стала б артачитися.
Ось і цього разу я зателефонувала синові, щоб дізнатися, як цього разу зустрічатимемо новий рік. Син і видав, що свято вони з Аліною зустрічатимуть разом, вузьким колом.
– Ну, так разом – це зрозуміло, приїжджайте до мене, посидимо вузьким колом, я не проти.
– Ні, мам, новий рік – це сімейне свято. Ми його вдвох відсвяткуємо, – сказав син.
Ось так нехитро мене син зі своєї сім’ї викреслив. Я не стала уточнювати, відколи я перестала бути його сім’єю, промовчала. Нехай буде на його совісті.
Жодного новорічного настрою немає. Дуже прикро від слів сина. А ще образливіше на сьомому десятку дізнатися, що в тебе більше немає сім’ї, тільки далека рідня залишилася. А сім’ї нема.
Джерело:neimovirno.com.ua