П’ятниця. Заклопотаний люд ходить туди-сюди. Всі кудись поспішають, у людей свої турботи і плани на вихідні. Біля входу в метро стоїть молода жінка і жебракує. Вона відчуженим поглядом проводжає перехожих, і здається, нікого не помічає навколо себе. Життя проходить повз неї.
Їй рідко хто подає, в основному, лають. «Не соромно тобі? Молода, здорова! На завод йди пахати!»- розмахував палицею і обурювався старий. «Зовсім знахабніли! Працювати не хочуть, виманюють у чесних людей останні копійки!»- підтримала розмову дебела дама в капелюсі. Джерело.
Інгі було байдуже. Вона вже давно звикла, що її лають і женуть звідусіль. Їй хотілося закрити очі і опинитися в придуманому їй місті. В якому дуже тепло, а люди всі посміхаються один одному, і ніколи не кричать.
Віддалено стояв молодий хлопець, мовчки спостерігав за тим, що відбувається. Сьогодні у Кирила був дуже важливий день. Він чекав свою наречену і хотів зробити їй пропозицію. Хлопчина купив обручку з діамантами, букет червоних троянд. Він дуже нервував і підбирав якісь правильні слова.
Нарешті підійшла його кохана. Хлопець почервонів, щось прошепотів не розбірливо і простягнув дівчині обручку.
– Ні. Я не готова. Та й взагалі, не про такого чоловіка як ти мрію! Пробач – сказала недбало і розвернувшись, зникла в загальній масі людей.
Кирило підняв голову і зустрівся поглядом з жебрачкою. Вона з цікавістю дивилася на нього, спостерігаючи за тим, що відбувається.
«Який пронизливий погляд у неї!» – подумав хлопець. «Аж мурашки по шкірі пробігли». Постоявши ще кілька хвилин, Кирило вирушив у бік метро. На душі у нього була пустка. Зупинившись біля жебраки, хлопець простягнув їй перстень і квіти.
– Візьми, не викидати ж. Можеш продати його, а гроші пpoпити.
Жінка пильно дивилася на нього. Тільки вона могла зрозуміти, що в цей момент відбувалося у нього на дyші.
– Дякую, але я не n’ю! – промовила вона дзвінким голосом, який зовсім не підходив до її образу.
– Все одно візьми! – тихо вимовив хлопець і побіг в перехід.
Наcтупного дня, Кирило вийшов з метро і попрямував в бік свого офісу. Настрою ніякого не було, він переживав глибоку депpeсію через розрив стосунків з коханою людиною.
– Здрастуй! – почув за спиною дзвінкий голос.
– Ти? – чомусь посміхнувся хлопець.
– Бачиш, я не продала твій подарунок! – похвалилася жебрачка, і показала каблучку на тоненькому брудному пальці.
– Але чому? – здивувався Кирило. – Хіба ти не потребуєш в грошах?
– Дуже потребую. Просто … Є речі, які не продаються. Наприклад, подарунки – серйозно відповіла дівчина. – Ти не переймайся так, через ту фіфн розцяцьковану. Просто це не твоє.
– Слухай, а ти п’єш каву? – пожвавішав Кирило.
– Так. Але тільки натуральну.
– Звичайно, натуральну! – засміявся хлопець. Цьому стала веселити дана ситуація. Не кожен день зустрінеш жебрачку в діамантах, яка не хоче їх продати і п’є тільки натуральну каву.
– Підемо в кав’ярню. Там тепло, і булочки свіжі продають.
– Мене не пустять в кав’ярню – сумно промовила жінка.
– Не бійся, зі мною пустять! Ходімо! – Кирило взяв її за руку і потягнув у бік кафе.
Інга надпила ковток гарячої кави з корицею, і посміхнулася від насолоди. Вона вже встигла забути смак і аромат напою, що бадьорить. Кирило мовчки спостерігав за нею, він розумів, що під брудною курткою жебрачки, ховається благородна, інтелігентна людина.
– Інго, можна поставити тобі не скромне питання? – обережно запитав Кирило.
– Хочеш запитати, як я докотилася до такого життя? Дуже просто! Ось через таке ж нерозділене кохання, як і у тебе. Дурна була свого часу. Тепер уже пізно що небудь міняти.
– Змінити своє життя ніколи не пізно! Розкажи мені все, не тримай в собі.
– Гаразд. Може, для тебе це послужить уроком!
Жінка подивилася кудись у далечінь, і занурилася у спогади про своє минуле.
– У 17 років я шалено закохалася в хлопця. Влад дуже красиво залицявся до мене. Справа йшла до весілля. Все було чудово, поки до мене не заявилася його дружина з трьома дітьми. Як виявилося, чоловік був одружений, а в мені знаходив лише віддушину, відпочивав від своєї гучної, великої родини.
– І така дрібниця виявилася непоправною тpaгедією?
– Для мене так, я виявилася занадто слабохарактерною. Від довгих стpaждань у мене сталося помутніння розуму. Одного разу я вийшла з квартири, сiла в електричку і поїхала з рідного міста.
Що було далі, Інга пам’ятає смутно. Вона якийсь час перебувала в лікарні, потім була псиxiaтрична клініка. Пам’ять до неї повернулася, але частково. Вона пам’ятала тільки радісні моменти свого життя і останню розмову з коханою людиною.
– Так. Вражає … Пробач, але я навіть не знаю, що тобі сказати. Якщо в двох словах, то ти просто дурепа! Занапастити своє життя через якогось мерзотника. Ти не думала, щось поміняти в своїй долі? Ти зовсім молода ще. Що, так і будеш клянчити до старості?
– Це непросто, дуже складно повернутися в соціум. На даний момент, у мене немає навіть паспорта. На мене оточуючі дивляться як на сміття. Ти знаєш, хочеться, щоб прилетів добрий чарівник і повернув мене в минуле. Я б більше не скоювала б таких дурних помилок, – сумно промовила Інга.
Випивши каву з ароматними, теплими булочками, дівчина зібралася йти.
– Ще раз спасибі за частування. Мені час, потрібно працювати … – вимовила Інга. – Так, зовсім забула. Ти забери свою каблучку. Вона занадто дорога для мого становища.
– Ні. Не знімай! Я подарунки не беру назад. Ти можеш зняти його, і просто зберігати, як талісман наприклад, – посміхнувся Кирило.
Інга пішла, а хлопець так і залишився сидіти зі своїми думками. Він довго переосмислював цінності свого життя. Думав про свою колишню наречену. Вона не знала, що у Кирила є своя фірма, гроші. Хлопець спеціально приховував це від своєї коханої, хотів перевірити щирість почуттів. Ось і перевірив.
Весь день, образ Інги не покидав його. В її погляді, було скільки болю і відчаю. Очі цієї дівчини манили до себе і заворожували. Так дивляться люди, які багато пережили в цьому житті і їм більше нічого втрачати.
На вулиці вже було темно. Інга стояла на своєму звичному місці. Той же відчужений погляд, в очах жебрачки не було жодних емоцій, одна байдужість до всього.
– Добрий вечір! – посміхнувся Кирило.
– Це знову ти? Додому їдеш з роботи? – із заздрістю запитала Інга.
– Ні, у мене є ще одна справа. Дріб’язкова, але в той же час дуже важлива, – посміхнувся Кирило.
– Що за справа?
– Хочу стати на час добрим чарівником. Допоможеш?
– В якому розумінні? – не зрозуміла дівчина.
– В прямому. Для початку, приведемо тебе в порядок, а завтра займемося паспортом. Поїхали?
Інга розгубилася від несподіваної пропозиції. Але потім зрозуміла, що вдруге чарівник може не з’явитися в її житті.
– Поїхали! – посміхнулася вона.
Автор – Мілана Лебедєва
Джерело:osoblyva.com