Одеса. Тролейбус номер 7. Дві жінки, на вигляд — близько 70, розмірковують про гуманітарну та економічну політику держави:
— Задолбалі со своім голодом. Єлі конци с концамі сводім, а еті скоти Совєтскій Союз хают. Да как можно вообщє? Там всьо било в порядкє, а тут ніщєта.
— Ой, ви знаєте, била надєжда на нового прєзідєнта, но он, я віжу, тоже в свой карман із наших пєрєкладиваєт… Голод у ніх — как же. Да ето у нас голод, а у ніх — чьорная ікра і бєшениє міліони.
— І опять же, говорят, что Россія укрАінцев істрєбляла. Ето же смєшно. Ето нацисти укрАінскіє русскіх убівалі, но оні всьо пєрєкрутілі. Памятнікі голодомору ставят. Лучше би пєнсіі повисілі.
— Кстаті да, а что, кому-то у нас хочєтся плохіх отношеній с Россієй?
Ну що робити? Треба виводити із зони комфорту:
— Мені, — вклинююся в дискусію.
Пауза.
— Так, я хочу поганих стосунків з Росією.
— Зачєм?
— Бо незалежна Україна у дружніх стосунках з Росією неможлива. А ви не знали?
— Ну ви, молодой чєловєк, відімо оттуда — із «Бандеріі».
— А ви, певне, звідти — з «Моск*лії». Так?
— Я прієхала в Одєссу, когда мнє било двадцать.
— І досі зберегли антиукраїнський світогляд. Феноменально.
— У меня «світогляд» нормальний. А ви откуда же к нам пожаловалі?
— А я нізвідки не приїжджав, бо мешкаю в Одесі від народження.
Пауза.
— Але я перепитаю, — продовжую: — ви з Росії?
— Ето нє імєєт значєнія.
— Да какая вам вообщє разніца?
— Мені? Ви заперечуєте геноцид українського народу — так роблять хіба що вороги.
— Ето уже хамство, нєвоспітанность.
— Це ще спокійне ставлення…
Нащадки «визволителів» — електорат медведчука і ко. Насправді ледь не пів нашого будинку заселено саме такими. Для них усе просто: «голодомора нє било — бил нєурожай», «в СССР било нєсказанно лучше, чєм сєйчас», «плєвать на памятнікі, культуру — лучше поднімітє пєнсіі», «ковід — ето просто гріп»…
Їх отаких видно. Вони відрізняються від українців, навіть якщо прожили в Україні пів століття чи більше.
«Нафіга з такими контактувати?» — спитаєте ви. А це такий собі «замір температури по палаті». Цікаво зрозуміти, на чий бік стане оточення (якщо воно є, якщо ж сам-на-сам з ватою — чіпати нецікаво). Експеримент енергозатратний. Взагалі я такі не люблю. Не можу назвати себе людиною, в якої багато енергії… Але якщо вже складаються відповідні умови, то… часом практикую.
Так ось, власне, цього разу я чув десь за спиною: «правільно, у меня тоже єсть погібшиє во врємя голода», «совок жив», «бабушкі вижилі із ума».
Це вже щось.