Нещодавно потрапила до квартири в центрі Києва, яку здали в оренду відразу після смерті власниці. Величезна занедбана квартира з чорним ходом.
Нові господарі – дуже далекі й, мабуть, дуже жадібні родичі. Вони нічого не винесли, не прибрали, не намагалися зберегти. І жити в такій обстановці було дивно – без дозволу чіпати все, ніби власник пішов до хлібної крамниці.
Перший час здавалося, що хтось повернеться, побачить мене і скаже голосом завуча: що це ви тут робите? Але ні, ніхто не прийшов. Біля телевізора моток муліне. Ґудзики у вазі. Чеські різнокольорові келихи, красиві, але вже зі слідами колишнього використання – з них очевидно часто пили вино. За склом фотографія імпортної дівчинки в мантії і шапочці з пензликом. У комірчині ретельно запаковані зимові пальта і чоботи типу боти. Свіжі календарі у всіх кімнатах – перекидні, відривні, настінні, прямо якась манія. Тут стежили за часом. На кухні в шафці недопиті вітаміни «Коралового клубу». Тут збиралися жити довго і затишно. Жодних ліків – ніхто не хворів.
Господиня жила одна в трьох кімнатах. У ванній різні шампуні для кошенят. Скрізь сильний котячий дух. Кішки тут мали королівське пошанування і, напевно, їх натовпом виштовхали услід за труною. І прекрасна бібліотека. Не декоративна, коли сторінки склеєні, а книги підібрані за кольором і висотою, а така жива, яку читали, яку все життя поповнювали, для задоволення, без снобізму. І альбоми Філонова, і китайська філософія, і Чейз з Устиновою.
А ще багато-багато книг про дідуся господині квартири. Великих-превеликих, набагато більших, ніж Біблія. На кількох мовах. Скрізь про його всесвітню комуністичну значущість, його геній і подяки народів за його діяння. І ось я прийшла з вулиці і якби був камін, я могла б підтримувати вогонь за допомогою цієї макулатури. Тоді від неї була б хоч якась користь.
Що залишилося від цієї людини? Київська квартира, орендуючи яку далекі родичі можуть більше не працювати.
Дідько, можна померти в будь-який момент і нічого з того, що було тобі дороге не буде дороге вже нікому. Так, є діти, але і їм не треба нічого мого. У них буде своє. Господи, все, що є в нашому житті матеріальне – все це такі дрібниці, такі смішні та незначні речі. Та й самі ми…
Виявилося, що досі у мене була надія на безсмертя
А тепер ніколи не буду нічого збирати, облаштовувати і думати про потім. Життя неможливо облаштувати раз і назавжди, його можна тільки продовжувати день за днем.
А збирати – тільки враження, жити тільки зараз – щоб було що згадати, коли вже нічого не буде відбуватися. Мені показали, що буває ПОТІМ. Нічого. Просто приходять чужі люди, затоптують твої сліди і варять каву в твоїй турці.
Джерело:tutkatamka.com.ua