Бабуся Євгенія, 80 років.
Сьгодні був важкий день. Емоційно.
Нашу «першу» бабусю ми знайшли біля смітника магазину. Вона шукала там … залишки їжі.
Чистенька, худенька, маленька, дуже бідна. Відшукала в смітнику гнілі фрукти, коли ми підійшли.
На пропозицію піти разом до магазину, щоб купити продуктів — заплакала й категорично відмовилась. Голодуюча бабуся соромилась. Щоб ніхто магазині, де вона купує хліб — не дізнався, що їй купують їжу.
Ми запропонували почекати й самостійно купили 2 великі пакети продуктів і пішли разом із нею додому. Вона живе одна в малесенькій квартирі, через дорогу. Вже в квартирі, побачивши, що ми купили чай та печиво — запропонувала зі сльозами на очах: «Тепер у мене є чай! Давайте я Вас пригощу!»
На балконі бабуся Євгенія сушить абрикосу, яку збирає по дворах (каже, що то запаси на зиму). Її балкон — то справжній сад, бабуся зробила собі шматочок радості: квіти, рослини.
Я піду до неї завтра. Принесу тканину (бабуся шиє). Запитаю розмір ноги (майже боса). І ще раз обійму.
Пенсія у бабусі — 1200 гривень на місяць. Тисячу двісті. На 30 днів. Це 40 гривень на день. На ліки, комуналку, їжу, транспорт. На життя