Студентка львівської консерваторії Софія Чайка виконала просто неба неаполітанську пісню і стала зіркою – відео зібрало 20 млн переглядів
Тепер їй пропонують роботу за кордоном, а Софія переживає, як на її виступ відредагують вдома
Depo.ua першим з українських ЗМІ поспілкувався з Софією Чайкою.
Дівчина зараз перебуває на канікулах в Римі і вже ледь встигає відповідати всім журналістам і потенційним роботодавцям. 10 січня вона заспівала на вулиці, в центрі міста. Раптовий перехожий зняв її спів на відео, виклав в себе на сторінці у Фейсбуці, пропонуючи всім поділитися цим чудовим відео.
Але такого результату ані він, ані Софія, з якою вони до цього не були знайомі, не очікували. 20 мільйонів переглядів за сім днів і відео продовжують дивитися по всьому світу. “Голос ангела!”, “Вона неймовірна” пишуть в коментарях.
“Та я сама була в шоці, – зізнається, – і перші два дні не могла з нього вийти! Я читала коментарі і не вірила своїм очам. Мені здавалося, що в консерваторії багато гарних голосів, а така слава дісталася мені?”
– А була яка мета? В Україні всі вражені твоїм співом і гадають, чому така талановита дівчина з таким чудовим голосом співає на вулиці. Може, терміново потрібні гроші, чи ти програла парі?
– Тут чимало музикантів грає на вулиці, в цьому нема нічого такого. Можна заявити про себе, познайомитися з новими людьми.
Я познайомилася з неаполітанцем, він мене навчив багатьох неаполітанських пісень. Тобто я спочатку співала інші пісні, які вивчила в консерваторії. Але коли я заспівала Тorna a Surriento цей мій друг сказав, що в мене краща вимова ніж в Андреа Бочеллі.
Він мені зміст і вимову дуже гарно пояснив і я не просто співала, я розуміла кожне слово і італійці це відчули, і багато хто вирішив, що я італійка.
– Тобто, це вже був не перший твій виступ на вулиці?
– Не перший раз в Італії, але перший раз в Римі. До цього я співала в Неаполі, там живе моя тітка, я до неї приїхала на канікули. Я просто дуже люблю співати і мала б можливість влаштуватися в театр, але я поки що навчаюся, дуже щільний графік навчання. З таким графіком неможливо якусь роботу знайти. От і розважаюся на канікулах (сміється).
А живу і навчаюся я у Львові, закінчую консерваторію цього року, через три місяці. В перший день, коли мені друг з України прислав це відео, я плакала – що ж моя викладачка скаже?! Бо ще ми з нею не спілкувалися. Мені здавалось, що вона погано відреагує, але потім прочитала схвальні коментарі і трохи заспокоїлася.
Насправді, багато співаків починали з виступів на вулиці і це в першу чергу задоволення, бо скільки б грошей не накидали – якщо нема публіки, нема аплодисментів, мені не будуть цікаві ті гроші. Такого емоційного відгуку від слухачів, коли підходять познайомитися, висловлюють свою думку, на сцені в оперному театрі не відчути.
– А в Україні ти на вулиці не співала?
– В Україні хіба що дуже давно, удвох із подругою і то, це було таке… В Україні, коли ти співаєш на вулиці, люди часто вирішують, що ти жебраєш. Тут все це інакше сприймається, як вуличний музикант, як артист.
І цим тут можна добре заробити. Скажімо так, в Україні треба місяць працювати за ті ж грощі, що тут можна отримати за один день. Але я підкреслюю, що першочергова мета була – не заробити гроші, а отримати досвід. Я не співаю тут постійно
– Чому ти обрала саме Тorna a Surriento (неаполітанська пісня, написана в 1902 році братами Ернесто (музика) і Джамбаттисто (слова) де Куртісами. Пісня набула широкої популярності і виконувалася різними мовами)? Чому такий вибір?
– За тиждень перед тим як поїхати в Сорренто, ми гуляли з друзями, ходили в гості, співали, робили відео, вони ще казали: “о, як станеш відомою, ми скажемо, що ти була в нас вдома”. А я спитала, що можна вивчити такого гарного. Вони порадили Тorna a Surriento. Слова там дуже складні, якщо в тебе нема знайомого неаполітанця, самотужки не розберешся і я навіть подумала, що краще п’ять італійських пісень вивчу, ніж цю одну, але потім відвідала Сорренто і була в захваті. І вивчила за один день. Потім я приїхала в Рим і співала з папірцем
– А про що ця пісня?
– Там дуже гарні слова. “Подивись на море, яке воно чудове. Воно викладає багато емоцій і фантазій. Подивись на цей сад, відчуй на запах на ці апельсинові дерева, це так прекрасно! Ти кажеш “прощавай, я їду звідси”, далеко від мого серця, від цієї землі кохання. Береш моє серце і не повертаєш. Подивись на море Сорренто, який скарб в ньому захований – хто відвідав увесь світ, той не бачив такої краси. Подивись навколо, ці сирени, які дивляться на тебе, коли ти співаєш, хочуть тебе поцілувати. Не залишай мене, не завдавай мені цього страждання. Повернись в Сорренто, дозволь мені таким чином жити…”
– Це часом зараз не автобіографічна пісня?
– Вона в мене викликала дуже багато емоцій, тому що я побувала в Сорренто. Я бачила краще, тому що я багато подорожувала, всю Францію об’їздила зі скрипкою… Але Сорренто – таке особливе місце. Так, можна сказати, що вона трохи автобіографічна для мене.
– Мабуть, після цього відео ти отримала багато пропозицій роботи?
– Мене запросили на фестивалі виступити, але це аж в липні в Ріндізі. Запросили спробувати себе в кастингу – тут є така програма “Аміччі”: три місяці ти вчишся, а потім ти з іншими співаками змагаєшся. Там треба пройти кастинг, я на нього в цю п’ятницю іду. Але я попередила, що мені треба закінчити навчання, вони сказали – нічого, ти завершиш і потім, якщо хочеш, приїдеш.
Дуже багато пропозицій роботи з інших країн. Все іде до того, що я складу на бакалавра і матиму можливість поїхати за кордон. Я взагалі хотіла за кордоном вчитися, але якщо буде робота, то можна й поєднувати. Я взагалі хотіла у Франції вступати у виш, я французьку добре знаю, краще ніж італійську, але раз вже так вийшло, що мене Італія настільки файно сприйняла…
Але, якщо чесно, я вже трошки змучилася, бо стільки коментарів, 400 людей в друзі додалися тільки за перші два дні. Всі пишуть, всі хочуть познайомитись, кажуть: “Я хочу бути твоїм другом, коли ти станеш зіркою. Тільки щоб ти мене не видалила потім!”