Є слова, після прочитання яких стає моторошно. Слова, що ілюструють безмежність людської жорстокості. Слова, що є символом звірячої ненависті.
Це слова оголошень, які розвішували в Києві нацистські окупанти. У них усім євреям міста та околиць наказувалося прибути 29 вересня 1941 року, о 8-й годині ранку, з документами, грішми й білизною на ріг вулиць Мельникова та Дегтярівської. А тим, хто не підкориться, погрожували розстрілом.
Звісно, моторошно стає не від самих слів, а від бездушних дій, що стояли за ними. Коли за два наступних дні в урочищі Бабин Яр нацисти вбили майже 34 тисячі людей. А за два наступних роки, за різними підрахунками, – від 70 до 200 тисяч. Вбили тільки за те, що вони євреї. А згодом – лише за те, що вони роми, українці, військовополонені.
Страчені у Бабиному Яру – це тисячі зруйнованих людських доль. Тисячі родин, що їх винищили цілими поколіннями. Тисячі сповнених страху дитячих очей, які не розуміють, що їх ведуть убивати. Це тисячі нагадувань людству, до чого призводять ксенофобія, расизм та нетерпимість. І тисячі доказів, які всупереч науці показують, що далеко не в усіх людей є серце.
79 років тому у спільне минуле українського та єврейського народів була вписана чорна сторінка. Ми схиляємо голову перед усіма жертвами Бабиного Яру. І не маємо права забути ці страшні злочини. Щоб більше ніколи в історії щодо жодної національності в жодному куточку світу не з’являлися подібні оголошення.
Ніколи знову!
Вічна пам’ять загиблим у Бабиному Яру!
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською...