Світлана Тихановська, висловлюючи в своєму телеграм-каналі співчуття рідним В’ячеслава Кебіча, заявила, що «продовжить його справу».
«Я висловлюю найглибші співчуття рідним і близьким В’ячеслава Кебіча. Він помер в лікарні через коронавірусчс. І ми ніколи не отримаємо відповідь, чи можна було зберегти його життя, якби держава відносилося до пандемії всерйоз.
В’ячеслав Францевич був першим прем’єр-міністром суверенної Білорусі. Тільки вчора ми відзначили річницю Біловезьких угод про ліквідацію СРСР – 8 грудня 1991 року брав участь в їх підписанні від імені Білорусі. Кебич робив все, щоб захистити свободу нашої країни – і ми продовжимо його справу».
У свою чергу, лідер громадянської кампанії «Європейська Білорусь», кандидат в президенти на виборах 2010 року і колишній політв’язень Андрій Санніков опублікував в «Фейсбуці» замітку, що допомагає зрозуміти, що відбувалося з Білоруссю в епоху прем’єрства Кебіча, і як він сконструював «Франкенштейна» Лукашенка, який забрав у білорусів 26 років історії і розвитку.
Ех, Францевич …
Саме початок літа 1993 року. Представницький міжнародний форум в Швейцарії, в горах. Я працюю в нашій місії при ООН, займаюся організацією візиту делегації на чолі з прем’єр-міністром, Кебічем. Делегація прибула, розмістилася, і якісь дрібниці знадобилися, типу батарейок і пристойних краваток до костюмів. Форум проходив у курортному містечку, і магазинчики там були своєрідні, дорогі, а асортимент – аби що. Вирішили з’їздити в місто неподалік, щоб все необхідне прикупити і за божеськими цінами.
Треба розуміти, як ми тоді працювали, дипломати. Грошей – як кіт наплакав. Штат – ніякий. Мені доводилося працювати і найголовнішим дипломатом, і найголовнішим шофером. Був якийсь водій, але він не те що мови, навіть букв латинських не знав. Як такому довірити урядову делегацію?
Ось і сідав я за кермо.
Влізли ми в старенький посольський «Пежо» і поїхали. Я за кермом, Кебіч ззаду, як годиться, по діагоналі від водія, поруч з ним глава банку, а поруч зі мною на пасажирському сидінні – один з міністрів.
Їдемо, погоду обговорюємо, і раптом на досить крутому повороті на серпантині педаль гальма без будь-якого опору м’якою так йде в підлогу.
Ззаду тоненько заверещав банкір, праворуч різко побілів міністр. Кебіч коротко реготнув і продовжив говорити, як ні в чому не бувало.
Я той ще механік, але десь чув, що треба «прокачати гальма». Кілька разів натиснув і відпустив податливу педаль гальма, і – о, диво! – вона стала знову пружною, і гальмівна функція повернулася.
На найближчій стоянці я зупинився, вийшов з машини, закурив, просто щоб вирішити, що робити. Підійшов Кебіч: «Доїдемо, на таких гальмах?».
«Сподіваюся», – сказав я.
«Тоді поїхали».
Потім не раз перетинався з ним і бачив, як він змінювався. На жаль, не в кращу сторону. А адже в білоруській політиці він з’явився як реформатор. Технократ, головний інженер передового верстатобудівного заводу.
А ще я добре пам’ятав його вчинок, коли він вийшов на площу до стотисячної демонстрації робітників у квітні 1991 року. Голова Верховної Ради Микола Дементей перелякався і сховався в кабінеті, а прем’єр Кебіч вийшов.
Його головна відмінність від Лукашенка полягає в тому, що він не був підлим. Може і хотів би, але не дозволяв собі діяти підлими методами навіть проти нахабного горлопана Лукашенка.
А ось що було б, якби він переміг? Швидше за все було б погано, але недовго … А потім прокачали б гальма і вирулили на нормальну дорогу!
Джерело:korupciya.com