Я хочу нагадати, що 10 лютого 92-го року з усіх військових аеродромів США у повітря піднялося 118 величезних військово-транспортних літаків, і вони попрямували на Москву, Пітер, Київ, у всі міста СНД. Почалася операція Provide Hope «Подаруй надію».
Трохи пізніше стало не вистачати літаків ВПС. Міноборони США власним коштом фрахтувало величезні цивільні лайнери. Їх вантажили продуктами, одягом, ліками, медобладнанням… І везли до колишнього Совка.
Те саме робила і Європа (головним чином Німеччина. — Ед.Б.), щоправда, без такого американського пафосу, цілування прапорів та гімнів. Тільки США на цю абсолютно безкорисливу операцію витратили 41 мільярд доларів і не попросили нічого за це. І то були десятки тисяч тонн. Так, вони частково розкрадалися, розпродувалися. Але навіть того, що залишалося після розкрадання, вистачало тоді, у 90-ті, щоб нагодувати та одягнути людей та не допустити голодних смертей.
У соцзабезах, у школах, на селі, у лікарнях, дитбудинках, старих притулках — врятували найбідніших людей, які в цей перелом епох були приречені на банальну голодну смерть.
Бо величний Радянський Союз виявився мильною бульбашкою. Коли він лопнув, залишилася величезна волога пляма. І в цій плямі не було нічого: ні медикаментів, ні одягу, ні продуктів.
Тільки десятки мільйонів одиниць фарбованого безглуздого військового заліза та натовпу вояк, які миттєво стали жебраками та нікому не потрібні.
Я добре пам’ятаю ці тонни продуктів, тонни одягу. Сперечатися з цим неможливо
Ми знаємо, що дуже багато людей було врятовано. А літаки з Європи та Америки все йшли та рятували людей від голодної смерті. І все для того, щоб ці врятовані тоді від’їлися б, забуріли, забули все, ніби їм стерли пам’ять, і потім закричали про «Кримнаш» і проклятих pind0с0в, які хочуть захопити Росію.
Це все мій особистий досвід. І я пам’ятаю, як у будинку для людей похилого віку бабусі, отримавши пакети з американською шинкою, цілували глобус. Усього цього було стільки, що навіть за умови розкрадання все одно вистачало.