Вбита за мову!
18 вересня 1929 року народилась Алла Горська, українська художниця і громадська діячка, учасниця правозахисного руху 60-х років в Україні. Свідомо перейшла на українську мову, хоча виросла у російськомовній родині.
Вбита радянською владою в 1970 році за українську позицію. Того самого 1970 року, коли був смачний пломбір і на екрани вийшов фільм «Біле сонце пустелі», людей катували і вбивали за їхній світогляд і спрагу до волі.
За нею демонстративно стежили, її зупиняли серед вулиці і погрожували невідомі особи… Тому що вона була проти зросійщення України.
«В 60-х роках вона разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими дисидентами стала одним з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник», який був тоді центром українського національного життя у Києві.
У цей же час свідомо перейшла на українську мову. Вихована у російськомовній сім’ї, в школі українську мову не вивчала. Тому їй довелося починати вивчення мови у Надії Світличної з алфавіту.
За її активної участю 22 травня 1963 року відбулося покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке стало традиційним.
Цей захід державно-партійна структура сприйняла як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів». Після покладання квітів Кобзарю усіма учасниками покладання квітів «зацікавилося» КДБ.
Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних киян в НКВС.
1964 року у співавторстві з Панасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Вітраж був знищений адміністрацією університету за вказівкою партійного керівництва. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.
1965 року було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору. 16 грудня 1965 Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів. Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами.
У квітні 1968 року поставила свій підпис під листом-протестом 139 українських діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв’язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Почалися репресії проти «підписантів», кагебістський тиск.
Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників. Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Горську.
За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Горську викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася давати свідчення.
За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.
28 листопада 1970 року 41-річну Аллу Горську було вбито у місті Василькові Київської області. Похорон Горської перетворився на мітинг протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні.
У січні 1972 здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтелектуальну еліту!.
(вікіпедія)