Павло Демченко зазначає, що попри те, що люди самі голодували, вони старалися поділитися їжею з тими, у кого становище було ще гіршим.
94-річний Павло Демченко, який народився і під час Голодомору проживав у селі Могильне (нині Гайсинський район Кіровоградської області), розповів про жахливі 1932-1933 роки.
Про це інформує Радіо Свобода.
За словами пенсіонера, харчі у селян забирали місцеві активісти — вчителі, працівники сільської ради і колгоспу. Всі вони були комуністами.
“У нашого сусіда весь город був покопаний і там було поховане зерно, мішків зо двадцять. А ці хазяїни сховали в ямі зерно. Так у них забрали все — миски, казанки, квасолю, все підряд”, — розповідає Демченко.
За його словами, люди ховали хліб, де тільки могли — замуровували біля печі, закопували у хліві тощо. Його сім’ю врятувало те, що у батьків була корова, і молоко допомогло пережити голод. Крім того, сім’я рятувалися м’ясом горобців та ховрахів.
“Дідусь мій ловив горобців. Давав мені, я скуб. А бабуся варила. Ходили в поле — на колоски. Взимку дивилися, де миші прокладають “доріжки”, можна було набрати дві або й три пригорщі зерна — у залежності від того, яка мишача сім’я. Ходили на долину виливати ховрахів. Це треба було робити втрьох: один носить воду, заливають, а вони вискакують, тікають. Ловили, різали і їли”, — згадує свідок геноциду.
Демченко зазначає, що попри те, що люди самі голодували, вони старалися поділитися їжею з тими, у кого становище було ще гіршим.
“Ходили на завод, купували — а воно нема за що й купити — малясу, тобто відходи з цукрових буряків. І пекла мама малясники. Дала мама нам по маляснику — це ви в обід з’їсте. Але прийшли до нас старці, старий дід із дитиною. Дитина плаче й співає, а він на ліру грає. І ми, голодні діти, віддали їм ті свої малясники”, — говорить Павло Демченко.
Його мати померла вже у 1934-му, від виснаження і хвороб.
Свідок Голодомору закликає вивчати історію тих подій, щоб цей злочин не повторився у майбутньому.