– Мамо, познайомся – це Вікторія, і вона буде жити у нас! – ошелешив мене син з порогу.
Я подивилася на високу, худеньку дівчину, і мені чомусь захотілося її нагодувати досхочу. Вікторія, сподобалася мені відразу, вона була дуже красивою, але в її синіх очах читалася якась, біль і туга.
Я запросила молодь на кухню і поставила чайник.
– Ну, розповідайте, як давно ви знайомі? І чому зібралися жити разом, а не одружитися, як нормальні люди? – я подивилася на сина.
Єгор у мене був дуже вітряний, він любив грати почуттями дівчат, а потім кидати їх. Я постійно сварила його, і намагалася пояснити, що не можна так чинити з людьми, не по-людські це.
Зараз, я дивилася на цю милу дівчину, і мені дуже не хотілося, щоб мій син, поступив з нею, так само, як з іншими своїми нареченими.
– Розумієш, мамо, Віка з дитячого будинку. Її крихітною, мати викинула на вулицю, просто залишила її, як непотрібне кошеня, – промовив син.
– Ми з нею недавно знайомі, але вже встигли полюбити один одного, і я не можу дозволити, щоб моя наречена жила в гуртожитку, – продовжував Єгор.
– Це все добре, але що завадить вам подати заяву в ЗАГС? Я не проти Вікторії, але ти повинен одружитися з дівчиною, – сказала я синові.
Єгор важко зітхнув, знаючи, що сперечатися зі мною марно.
– Добре, мамо. Завтра підемо у ЗАГС, – буркнув незадоволений Єгор.
– Молодець! Я завжди знала, що виростила справжнього чоловіка! – похвалила я сина.
Ми довго розмовляли з Вікою, дівчина здалася мені дуже розумною і розважливою. Вона вчилася в інституті на лікаря, у неї були великі плани на майбутнє.
– Мамо, навіщо ти змушуєш мене одружуватися? – запитав мене син, як тільки Віка пішла в кімнату.
– Єгор, я не змушую тебе одружуватися на першій зустрічній, якщо ти привів Вікторію у будинок, то значить любиш її. Я не хочу, щоб ти був схожий на свого батька, і завжди вчила тебе, шанобливо ставитися до жінок, – промовила я.
– Чи ти вважаєш, що дівчині мало дісталося від життя? Я не дозволю тобі, морочити їй голову, – сказала я синові, і пішла в кімнату.
Віка з Єгором, незабаром розписалися, і ми відгуляли скромне весілля. Я дуже раділа за Єгора, Вікторія виявилася чудовою людиною, я полюбила дівчину, як рідну дочку, про яку завжди мріяла.
– Мама Ліза, у мене таке сталося, навіть не знаю, як вам сказати, – сказала Віка, яка увійшла на кухню.
– Не лякай мене, доню. Що сталося? – перелякано запитала я.
– Я сьогодні була у лікаря, в загальному я вагітна. Що робити? Не збагну, – сказала Віка.
– Як, що робити? Радіти звичайно, і наpoджувати. Якщо ти хвилюєшся щодо навчання, то я допоможу тобі. На час пологів, візьмеш академічну відпустку, а потім, переведешься на заочне навчання, а я буду допомагати тобі, – промовила я, і обняла невістку.
– Дякую, вам! Ви мені, як мама рідна, яку я ніколи не бачила. Що б я без вас робила? – заплакала Віка.
Незабаром, Вікторія наpoдила двійню, дівчаток. Я була щаслива, що відразу подвійне щастя у наш дім прийшло. Тільки, ось син мій, Єгор, не дуже радів своєму батьківству. Жорстокий він був у мене, весь у свого батька.
– І звідки вона взялася на мою голову? – сказав Єгор.
– Жив собі спокійно, так ні, двох нахлібників наpoдила мені, – продовжував мій син.
– Єгор, як ти можеш так говорити? Це дружина твоя, і діти! – лаяла я сина.
– Годі, мамо! Ти вже змусила мене одружутися, тепер бачиш, що з цього вийшло? – кричав на мене син.
Мені було дуже прикро за поведінку сина, але я нічого не могла вдіяти, він вже був досить дорослим, і не слухав мене.
Незабаром, ми забрали невістку з дівчатками, з пологового будинку. Я допомагала Віці з дітьми, адже це не жарт, двоє грудних дітей. Єгор, перебрався жити у вітальню, і майже не бував удома, приходив тільки переночувати.
Я часто помічала, як Віка плакала ночами. Бідній дівчинці і так було важко, так ще й від Єгора, не було підтримки. Він став холодно ставиться до дружини, а на дочок, взагалі уваги не звертав.
– Мама, я подаю на розлучення! – ошелешив мене син.
– Ти в своєму розумі? Як ти можеш таке говорити? І що ти пропонуєш робити Вікторії, з двома дітьми? – запитала я сина.
– Нехай робить, що хоче! Я не просив її, наpoджувати дітей! – сказав Єгор.
– Так, ти правий. Це я, просила Віку, наpoдити мені онука. І я не допущу, щоб вона поневірялася з дітьми! Хочеш розлучення? Вперед! Тільки моя невістка, з моїми онуками, буде жити зі мною! – сказала я синові.
– Мати! Ти в своєму розумі? Вона чужа тобі, а я твій рідний син! – кричав Єгор.
– Віка не чужа мені, вона для мене, як дочка. І свого рішення, я не зміню! Ти мене знаєш!
– Добре, мамо. Тоді, піду я!
– Щасливої дороги! – крикнула я, зі злості, і пішла до дітей.
На наступний день, Єгор зібрав свої речі і пішов. Незабаром, він подав на розлучення. Вікторія, дуже переживала за чоловіка.
– Ти дочко не хвилюйся. Він вчинив так, як колись його батько. Той, також кинув мене з немовлям. Але, я ніколи не залишу тебе, ми завжди будемо разом, – я обняла невістку, і ми розплакалися.
– Він же все-таки ваш син, і виходить, що з-за мене, пішов з дому,- переживала Вікторія.
– Дочко, він сам цього захотів! Я не проганяла його. Мені дуже соромно, що я виростила таку низьку людину, – заплакала я.
– Мама Ліза, спасибі вам за все, я б пропала без вас, – подякувала мене невістка.
– Все, годі сліз! Підемо купати дівчат, – посміхнулася я, і поцілувала Віку.
Минуло сім років. Вікторія, закінчила інститут, і стала хорошим лікарем. Я вийшла на пенсію і присвятила своє життя онукам. Всі ці роки, Єгор не давав про себе знати. Він навіть аліменти не платив. Згадали ми про нього, коли мені прийшла повістка до суду, по розділ майна ( квартири).
Мій син, і в цей раз, вчинив, як підлий боягуз. Замість того, щоб прийти і поговорити зі мною, він вирішив діяти через суд. Напевно, він не знав, що я давно прописала в квартиру, Віку з дітьми.
Незабаром, з роботи прийшла Вікторія. Я мовчки показала їй повістку. Невістка почитала, і змінилася в обличчі.
– Мамо, не хвилюйтеся. Я вже давно все обдумала. Мені скоро повинні дати квартиру. Ми цю квартиру, залишимо Єгору, а самі, переїдемо в нове житло. Єгор, все-таки ваш син, і це, і його квартира теж. Хай живе тут спокійно, – сказала Віка.
– Доню, я знала, що ти стоїш в черзі, але завжди боялася вашого від’їзду. А ти, значить, вирішила і мене забрали? – я заплакала від радості.
– Ну, а як же ми без вас? Звичайно, ми переходимо всі разом, – посміхнулася Вікторія.
– Я ось що подумала. Адже ти, молода і красива жінка. Тобі потрібно виходити заміж. Якщо ти знайдеш хорошого чоловіка, знай, я буду дуже рада, – сказала я невістці.
– Думаю, не знайду. Був у мене один чоловік, мій колега. Доглядав красиво, дарував квіти, а потім, заміж покликав. Але, після того, як дізнався, що у мене дві дочки і мати, втік, та передумав одружуватися, – розсміялася Віка.
– Не потрібен мені ніхто, – серйозно промовила Вікторія.
– Для мене є все для повного щастя. Прекрасні діти, мати і улюблена робота. Більше мені нічого не потрібно, головне, щоб ми були щасливі і здорові, – промовила моя дочка.
Я заплакала, обняла свою доньку. Вікторія, за ці роки, стало мені рідною і близькою людиною. Я була вдячна долі, за те, що звела нас разом, адже якби не Віка, попереду мене чекала б, самотня старість. А так, у мене з’явилася справжня сім’я.
Джерело:osoblyva.com
