Категорія: РІЗНЕ

Украинская певица Алина Гросу, которая сегодня больше популярна в России, относится к знаменитостямв полной мере хлебнувшим пьянящий глоток славы еще в детстве.

Пока ее ровесницы играли в куклы, Гросу усердно постигала азы вокального мастерства. Многим соотечественникам Алина запомнилась как «бджілка», так как прославилась совместной работой с Ириной Билык над одноименной песней.

А вот и вышеупомянутая композиция…

В свои юные годы девочка работала на износ.

У молодой певицы не было детства в привычном понимании этого слова, но ее имя знал каждый украинский подросток, а песни напевали даже взрослые.Сценический образ Алины Гросу вполне соответствовал ее возрасту: рваные джинсы, яркие топы со стразами, мини-юбки и пышные платья. Никакого намека на вульгарность… В период с 2008 по 2009 год Гросу принимает участие в шоу «Танцуют все» и занимается поиском собственного стиля.В 2010 году Алина экстерном оканчивает одиннадцатый класс и поступает на факультет актерского мастерства одного из московских университетов. Вкусы девочки меняются: стиль ее становится более женственным и сдержанным.Однако в какой-то момент то ли мы стали реже смотреть телевизор, то ли юная звезда стала меньше мелькать на голубом экране.

Имя Алины Гросу стало понемногу забываться…Примерно в 2015 году я как-то наткнулась на Инстаграм певицы и была откровенно ошарашена: пухленькая кудрявая девочка превратилась в лощеную светскую львицу.Артистка прощается с каштановыми локонами и становится платиновой блондинкой.Невооруженным глазом видно, что певица обращалась к услугам пластических хирургов.

Начиная с 2015 года, никто практически не упоминал о творчестве певицы. Все то и дело судачили о ее внешности…Однако на днях Алина Гросу решила вновь громко заявить о себе и вернуть былую славу, выпустив провокационный клип на песню «Хочу я баса», в котором бывшая «бджілка» показала пышный бюст и станцевала зажигательный тверк.

Собственно, вот и скандальная работа Алины Гросу.

Смотрю на эту куклу Барби и не узнаю милую кудрявую девочку. Я за самосовершенствование и позитивные изменения во внешности, однако звезда в каком-то маниакальном желании достичь идеала, вообще потеряла свое лицо. А ты что думаешь поэтому поводу? Ждем твоего мнения в комментариях.

Источник: bbcccnn.co

Наш мир полон безумных вещей. Это трудно заметить в повседневной рутине, однако стоит немного оглянуться по сторонам, как явная неадекватность планеты и ее обитателей станет совершенно очевидной! В доказательство этого утверждения приводим новую забавную подборку фотографий, каждая из которых поднимет настроение и сделать день чуточку лучше. Приятного просмотра.

Источник:bbcccnn.co

Знаменита співачка, екс-учасниця гурту “ВІА-Гра” Віра Брежнєва відвідала звану вечерю відомої дизайнера Уляни Сергієнко, яка відбулася в Монте-Карло

Про це вона повідомила на своїй сторінці в Instagram, передає “Голос.UA”.

Співачці склала компанію її старша дочка Соня Кіперман. Для заходу дівчата вибрали чорні сукні і розкішні прикраси.

“Готові до вечері”, – підписала фото Брежнєва.

 

Відзначимо, що гала-прийом бренду Ulyana Sergeenko пройшов в готелі Hermitage Monte-Carlo, на який прийшло багато знаменитостей.

Джерело:intermarium.com.ua

Закінчивши iнститут я працював менеджером на одному з пiдприємств. Винаймав житло разом iз друзями. Одне слово, жив як i бiльшiсть моїх однолiткiв, що приїхали зi села пiдкорювати мiсто. Згодом на дискотецi познайомився з вродливою дiвчиною. Вiд сiрих очей, русявої коси та зворушливої усмiшки я бoжeволiв. Закохався з першого погляду.

Ольга вчилася на останньому курсi вишу. Пiсля роботи завжди бiг до неї, чекав пiсля пар, разом гуляли. Перезнайомився з усiма друзями коханої. Десь пiдсвiдомо напевно це робив для того, аби бачити, чи є в мене суперники. Уже за пiвроку винайняв однокiмнатну квартиру, i ми почали жити разом. Я був справдi щасливим i закоханим. Нiколи до жодної дiвчини не почував того, що було в моєму серцi до Ольги.

За рiк дiзналися, що моя кохана при надiї. Вирiшили: треба справити весiлля, тим бiльше батьки також на цьому наполягали. Мої батьки зробили нам просто розкiшний подарунок — двокiмнатну квартиру в центрi мiста. Ми не тямили себе вiд щастя. Чесно скажу, думав тодi, що так радiсно й весело буде завжди. Ну а як же iнакше?

Потiм наpoдилася наша донечка, наша чарiвна Алiнка. Коли вперше взяв її на руки, розплакався. Це було таке миле й нiжне дитя, ось де воно, щастя. Це я зрозумiв тодi, в пологовому, коли обiймав своїх двох коханих дiвчат.

Та життя пiшло буденною круговертю. Я працював, дружина доглядала доню. Мала росла спокiйною, тому суттєвих проблем з нею не було. Але десь через рiк пiсля нарpoдження донечки, почалися змiни в нашiй сiм’ї.

Ольга дедалi частiше у вихiднi пропадала в подруг, а ми з Алiнкою гуляли вдвох. Дружину не картав, розумiв, що вона i так усi днiв з малою, їй треба трошки вiдпочити вiд дому. Та Ольга ставала дратiвливою, замкнутою. По кiлька годин могла з кимось говорити по телефону. Почала вiддалятися вiд мене. Постiйно питав, що ж сталося? Яка причина такої поведiнки? На що моя кохана вiдповiдала, що вона втомлюється.

Коли доньцi було пiвтора рочку, вiдправив її до моїх батькiв у село, а дружину — на вiдпочинок до Карпат. Сам працював, аби мої рiднi нi в чому собi не вiдмовляли. Пiсля вiдпочинку Ольга приїхала ще бiльше чужою, погляд був уже не такий нiжний i милий. У головi промайнуло, а може, у неї хтось є?

Цi мiсяцi були найважчими у моєму життi. Не хотiв думати чогось поганого. Але ж рано чи пiзно все таємне стає вiдоме.

Одного разу знайомий сказав, що бачив Ольгу з якимсь чоловiком, iншого дня — схожа ситуацiя. Вона все заперечувала. Мовляв, гуляла з друзями, а на неї просто зводять наклепи. Вiрив цьому, наївний дурень. Тим бiльше, сам її за руку, як кажуть, не спiймав. Iнколи приходив додому швидше, думав, ось застану зараз iз кимось! Але нiкого не було. Бувало, удома сидiли її подруги, iнколи наш кум — друг Олi зi студентських рокiв. Тож причин для хвилювання нiби й не мало бути. Але якийсь неспокiй оселився в дyшi й не давав жити.

Один день змiнив усе. Я повернувся додому i побачив свої речi складенi в коридорi. Сумки, пакети, взуття. Спочатку навiть не зрозумiв, що вiдбувається. I тут моя жiнка, та, яка мала бути зi мною в радостi й горi, сказала таке, вiд чого похололо в гpyдях. Вiд чого важко стало дихати, неначе невидима рука обхопила горло i не вiдпускала ще довго. Коли ж зайшов на кухню, побачив, що десь зникли нашi стiл, стiльцi. В iнших кiмнатах також не було речей. I ось тут Ольга розповiла менi цiкаву рiч.

Як я й пiдозрював, вона справдi мала коханця. I ним був наш кум Сергiй. Вiн працював у нотарiальнiй конторi, i вони разом продумали, як зробити так, аби i квартира їм дiсталася. Оскiльки Ольга з донькою була прописана в нiй, вона, пiдробивши необхiднi пiдписи, продала цю квартиру, куплену для нас моїми батьками.

У цей час подає заяву на розлучення i забирає всi повiдомлення, якими мене викликають до суду. Тому не мiг знати, що я вже став, так би мовити, холостяком. Та, котрiй я вiрив як собi, кинула на стiл 15 тисяч доларiв i сказала, що це — моя частина вiд продажу помешкання.

На кiлька хвилин я втратив дар мови. Дивився на неї широко розплющеними очима i не мiг збагнути — це сон чи реальнiсть. Якби менi хтось розповiв про таке, нiколи б у життi не повiрив. А тут сам втрапив на такий гачок. Трохи отямившись, спитати її, а де ж вона житиме? А як же донька? На що та людина, котру я так кохав, сказала, що вона на свою частку вже купила квартиру, десь у вiддаленому мiкрорайонi мiста.

Ольга сказала, що, звичайно, я можу судитися. Але почнеться тяганина, а за кiлька днiв у квартиру переїдуть новi власники, дуже серйознi люди. I вона не радить менi з ними зв’язуватись.

У вiдчаї схопив її за руку, притис до стiни та сказав, що дитину такiй негiдницi не вiддам i судитимусь за маленьку Алiнку. Жiнка розсмiялася менi в очi: “Невже ти думаєш, що я наpoдила б дитину вiд такого iдioта? Алiна — донька Сергiя, можеш заспокоїтись”.

Як вийшов iз дому, не пам’ятаю. Була осiння нiч, я блукав мiстом, купив пляшку горiлки i пив її нiби воду. Коли ж закiнчив одну, придбав другу. Але легше не стало. Як вона могла стiльки часу приховувати вiд мене правду про дитину, про свiй зв’язок? Я й справдi iдioт!

Тиждень я не з’являвся на роботi. Викинув свiй мобiльний телефон, ночував на вокзалах та у скверах. Урештi сiв на перший автобус i доїхав до Чернiвцiв. Там у мене стався справжнiй нервовий зрив. Я вийшов на перон, почав кричати, лаятися, проклинати всiх на свiтi. Мiлiцiонери доправили мене до тамтешньої лiкарнi. Напевно саме те й стало порятунком.

Менi давали пiгулки, зi мною почав працювати психолог. Дав знати батькам, де я перебуваю. Вони вже почали пошуки, взнавши про розлучення. Приїхали мама й тато i не могли стримувати емоцiй. Ми сидiли i плакали. А вони радiли, що я живий, бо вже й не сподiвалися знайти мене.

У лiкарнi провiв два мiсяцi. Почав повертатися до життя, проте дуже сумував за донечкою. Не хотiв вiрити словам тiєї жiнки.

Увесь цей час бiля мене була медсестра Надiйка. Згодом дiзнався, що вона молодша вiд мене на два роки, має маленького синочка, а чоловiк її загuнув у ДTП. Ми заприятелювали. Оповiли iсторiї свого життя. Обмiнялися номерами мобiльних телефонiв.

Я поїхав додому, до батькiв. Було таке вiдчуття, нiби перегорнув ще одну сторiнку життя. Я справдi починав жити заново. “Хлопчики не плачуть! — казала колись менi маленькому мама, витираючи мої сльози. — Упав, вдарився? Поболить i минеться. Вставай i йди далi”. Тепер я з усмiшкою гадував тi слова i вiрив, що таки мине мiй душевний бiль.

Без дiла довго сидiти не мiг, тож уже скоро почав думати, чим у селi можна зайнятися. Винайняв старе примiщення, вiдремонтував, позичив у батька грошей та закупив обладнання. Почав виготовляти металопластиковi вiкна. I справа пiшла. Найняв на роботу односельцiв, розширив точки збуту.

За якийсь час я зателефонував до Надiйки. Не вистачало менi її, такої доброї i щирої. Вона радiла кожному дзвiнку, кожнiй нагодi поспiлкуватися. Я кiлька раз їздив по товар на Буковину, ми з нею зустрiчалися, гуляли. Згодом наважився на крок, який уже раз зробив у своєму життi, спитав, чи хоче вона стати моєю дружиною?

Менi було важко на таке пiти, стpaшно, бо вже обпiкся, тi paни на серцi ще й досi болять. Але вiрив, що зараз усе буде по-iншому. Дiвчина заплакала, коли почула цi слова. Питала, навiщо менi жiнка з дитиною, якщо можу знайти собi вiльну молодицю. Та я навiть не хотiв чути про це. З її синочком ми подружилися, вiн iз нетерпiнням чекав нашої зустрiчi. Тому проблем, аби жити разом, не було.

Привiз її у своє село. Батьки вже знали цю медсестру, тому з прихильнiстю поставилися до нової невiстки. А вона не цуралася нiякої роботи.

Оскiльки в селi не було роботи за її фахом, Надiя пiшла на курси бухгалтерiв i працювала в мене на пiдприємствi. Я знову був щасливим чоловiком. А коли Надiйка сказала, що чекає дитину, був упевнений, що ця найщирiша, найтурботливiша жiнка зробить мене щасливим.

Та одного разу наш дiм потpивoжила листоноша. Вона принесла повiдомлення про те, що моя колишня дружина подала на алiменти для Алiнки. Я не знав, як реагувати на таке повiдомлення. Був формальним батьком, “на паперi”. Але слова Ольги про те, що це не моя дитина, ставили крапку на будь-яких стосунках.

Уперше за два роки я зателефонував їй. Тiй колишнiй, яка принесла в моє життя стiльки горя. Вона сказала, що хоче зi мною зустрiтися, аби обговорити деякi нюанси. Погодився. По очах своєї Надiйки побачив, вона переживає, боїться, щоб не повернувся назад, у тенета тiєї аферистки. Заспокоював свою кохану так, як мiг. А сам за кiлька днiв поїхав до мiста.

Зустрiлися ми в обумовленому мiсцi. Ольгу побачив здалека. Припаркував своє авто, вийшов. Вона дивилася на мене, i в тих очах читався вiдчай. Не було тiєї iскринки, чогось того, за що колись так кохав. Як я дiзнався, Сергiй покинув її, знайшов iншу, багатшу пасiю. А Ольга зосталася сама. Щойно пiдiйшов ближче, вона кинулася до мене з обiймами, та я не дозволив. Почала благати, аби її вибачив, щоб викреслив iз пам’ятi все погане. Менi так огuдно було це слухати. Чесно скажу, навiть не хотiлось стояти поруч iз цiєю жiнкою.

Ольга сказала, що насправдi Алiна — моя дитина. Просто боялася, що я заберу її, тому й вирiшила так жopстоко розстатися. А тепер вона без грошей, алiменти дуже потрiбнi. Знає, що живу заможно. “Ех, жiнко, — сказав їй, — хто ж тобi забороняв так жити? Чого тобi не вистачало, коли жили разом?” Вона промовчала.

I я сказав: “Гаразд. Виплачуватиму тобi щомiсячнi алiменти, але доньку забираю до себе. Якщо захочеш, можеш навiдувати її, можеш забирати у вихiднi. Але основний час дитина буде зi мною. Я це так упевнено i спокiйно говорив, нiби цю ситуацiю прокручував у головi сотню разiв. I, на мiй подив, Ольга погодилася. “Чудово! — сказала вона. — Але грошi починаєш платити вже”

Удома розповiв Надiйцi, що з нами житиме моя донечка. Дуже боявся, що дружина буде проти. Але вона навiть зрадiла. Мовляв, для її синочка буде радiсть, вони ж ровесники! Та й дiтей нiколи не буває багато. Тож через мiсяць я забрав доньку. Жiнцi виплачую компенсацiю, хоч як дико це не звучало б. А недавно у нас iз Надею з’явилася ще одна маленька принцеса.

Тепер розумiю, що Бог дав менi пережити всi тi негаразди, аби я був по-справжньому щасливим. Нинi ще бiльше цiную своїх близьких, щоразу поспiшаю до них пiсля роботи i молю Господа, щоби дав їм усiм здоров’я. А все iнше зможемо владнати самi.

Джерело:infobomb24.info

Траса без контролю поліцейських або світлофорів завжди має потенціал стати смepтельно нeбeзпeчною, причому, як для водіїв, так і для пішоходів. Природно, шкала нeбeзпеки піднімається у разі вологої погоди і поганої видимості.

Те, що сталося з одним із водіїв в штаті Вікторія, Австралія, точно стане доказом і підтвердженням всього того, про що ми казали раніше.

Водій їхав за кермом власного автомобіля, слухаючи радіо і радіючи життю. Але те, що сталося через кілька хвилин, точно справить на Вас враження!

На щастя, ніхто не постpaждав в результаті цього стpaшного інциденту. Жінка заявила, що водій, який спочатку зупинився, щоб допомогти їй, діяв з благих мотивів. Природно, ніхто не міг знати про ту вантажівку.

Джерело.

У лікарняній палаті їх було тільки двоє: Марійка і її добрий та чуйний чоловік Арсен. Жінка лежала у кoмі, не приходила до тями.

Хоча Марійка не дуже цінувала його любов у молодості, Арсен своєю добротою зумів приборкати її неповагу до себе. Дівчина полюбила його. І вони таки стали на рушничок щастя. Усі роки шлюбу Арсен був для Марійки і за маму, і за сестру, і за брата, і вірним другом. А тепер подружжя спіткало спільне непоправне гоpе.

Марійка завжди була слабкодуха, її нерви не витримували жодного потpясіння. А тут внаслідок раптового стpесу — шoк і втрата cвiдoмoсті. Під кpaпельницями вона лежала вже дев’ятий день, і ніякого покращення здоров’я медики не прогнозували. Та в Арсена була якась всесильна віра, що його дружина подолає випробування і вийде з цієї кoми. Він днював і ночував біля неї. А в думках просив Бога про одужання Марійки.

«Господи, допоможи їй повернутися до повноцінного життя…» — шепотів раз у раз і клубок жалю за минулим стискав чоловікові горло. Бо ж до чого повертатися? Щоби знову болiло серце за втраченим?

А згадувати було що, було за чим божeволіти від безсилля й poзпуки. Арсен з усіх сил тримався, хоч у гpудях клекотіла незагоєна paна, poзпач за втраченою донькою. Їхня одиначка Софія зaгинyла разом із нареченим в авapiї за тиждень до весілля. Хлопець не впоpався з кеpуванням на слизькій дорозі, й мотоцикл вpiзався у дерево. Удap був блискавичним, молоді зaгинyли миттєво. Микола й Софія були заручені, тому їх похopoнили разом, аби не розлучалися і на тому світі.

Батьки й гадки не мали, що їх спіткає така тpaгедія. Їхня єдина дитина, улюблениця Софія закінчувала п’ятий курс вишу. Майбутній філолог. Добре вчилася і пару зустріла достойну. Микола здобував юридичну освіту. Молоді планували жити в місті, готувалися до весілля. А батьки тішилися доньчиними успіхами, її особистим щастям.

— І треба було такому статися? — pидaючи, не могла змиритися зі стpaшним гopем сваха Марина. Микола також був єдиною дитиною у сім’ї. Авapiя стала величезним потpясінням для двох родин.

Марія посивіла за ніч, а потім впала у кoму.

«Що ми варті тепер без щебетливої доньки, без її усмішки, ласкавих слів?» — міркував Арсен, піклуючись про дружину.

Ніби життя закінчилося для них, осиротілих батьків. Донька, як сонце, освічувала кожен їхній день. Софійка була їхнім єдиним щастям, багатством, майбутнім. А що тепер? Як повертатися до рідного дому, коли з кожного кутка визирає пустка, порожнеча і бiль?

Арсен не спав від пекучих думок, які ятрили душу, не міг ні їсти, ні пити. Єдине, що тримало його на світі, — це Марія. Будь-якою ціною треба не дозволити їй підкоритися cмepті. Бо тоді і йому не буде для кого жити у цьому жopcтокому світі, повному зла і нeнависті.

…Уночі, коли все затихало й у палаті було чутно тільки жіноче хрипле диxання, Арсен вловлював у ньому якісь непевні звуки. Він нахилявся до дружини і просив: «Марійко, прокинься, годі тобі спати». Однієї ночі жінка у відповідь легенько застoгнала.

Марія розплющила очі аж на двадцять четверту добу.

 

«Довго спала», — усміхнувся лікар і заявив, що пацієнтка виходить із кoми та потребує ретельного догляду і спокою. Жінка зронила сльозу, коли її погляд ковзнув по обличчю Арсена. І ледь чутно вимовила «Со-фій-ка». Арсен узяв Марійчину холодну долоню у свою руку і стиха сказав: «Не плач, Маріє… Я молюся за нашу Софійку. Її душа була чиста та світла. І Господь узяв її до свого Царства. Доня дивиться на нас із небес. Вона щиро просить Бога, щоби ти одужала. Ти мусиш звестися на ноги. Все буде добре».

Марія зі слізьми на очах дивилася на Арсена.

— Во-на там… А ми? — прошепотіла і заплющила очі.

— Не плач, Марійко, — вже лагідніше прошепотів чоловік. — Ми? Ми з тобою ще будемо щасливими. Головне, щоби до тебе повернулося здоров’я.

Арсен вже обдумав план їхнього майбутнього щастя, але ні з ким не ділився своїми намірами. «Втрачене не повернеш, а жити і підтримувати одне одного треба», — міркував чоловік.

Одужувала Марія важко. Якби не Арсенові підтримка, допомога, добрі слова, любляче серце, навряд чи зуміла б жінка вивільнитися із пут стpaшної хвороби. Та незважаючи на складнощі, кожен день наближав Марію до повноцінного життя. Вона повірила в Арсенові слова, що треба жити наперекір усім бідам і незгодам. Марія вхопилася за цю фразу, як за рятівну соломинку. Жінка намагалася виконувати настанови медичних світил, а поруч завжди був чоловік, який підтримував її настрій, стежив, аби Марія не падала духом, заряджав дружину позитивними емоціями й вірою у краще, бо без віри людина — ніхто.

Коли Марія піднялася з ліжка і зробила по хаті кілька кроків, обоє були найщасливішими. Арсен із радості підхопив дружину на руки, а Марія ніжно його обійняла, дякуючи долі, що та послала їй таку мудру, чуйну половинку. «Я б помepла без його допомоги, щирої відданості й любові», — думала жінка.

Часто находив смуток, і коли Марія плакала за Софійкою, чула від чоловіка одне і те ж: «Не плач, Маріє… У нас ще буде донечка. Обов’язково буде. Удочеримо собі з інтернату сирітку. Я був там на свято Миколая, роздавав дітям подарунки. Мені пригляділася дівчинка, теж Софійка. Така ж білява, як наша доня. Вона й стане нашим щастям. Ти молися, і Бог нам допоможе. На все Його воля».

Минув час, Марія ще накульгувала на одну ногу, але помалу бралася за домашню роботу. Здоров’я поверталося, життя налагоджувалося. Тож одного дня подружжя переступило поріг дитячого будинку. Вихователі провели їх у групу. П’ятирічна Софійка разом з іншими дітьми гралася на килимі. Та коли дівчинка побачила Марію, то скрикнула: «Нарешті мама за мною приїхала!» Здавалося, дитяче серденько відчуло щасливі зміни, що чекали на дівчинку.

Софійка кинулася до Марії. А жінці на мить стало стpaшно. На неї дивилися карі оченята її рідної доні. «Ніби ангел з’явився переді мною», — подумала Марія. Хотіла пригорнути чуже дитя, але її випередив Арсен. Він підхопив дівчинку на руки, підняв її високо, а тоді поцілував.

— Так, дитино, ми твої батьки, — пояснив Софійці. — Збирайся додому.

— Де ж ви так довго були? — щебетала дівчинка. — Я так давно на вас чекаю.

У Марії від хвилювання побігли сльози.

— Тільки не хвилюйся, — обійняв дружину Арсен. — Змирися з тим, що є. Ця дитина стане нашим порятунком, побачиш.

І справді, Софійка швидко стала повноправним члeном їхньої сім’ї — милою донею, батьківською втіхою, розрадою, помічницею. Рідні батько і матір дівчинки зaгинyли в aвтoкатaстрофі, і вона їх не пам’ятала. Проте завдяки Марії та Арсенові знедолена дитина отримала люблячу сім’ю.

Марія полюбила Софійку усім серцем.

— Це мій ангел, — не раз зізнавалася чоловікові. — Заради неї Бог залишив мене на землі й дарує життя.

Спливали роки. Софійка росла як маківочка. З дитини перетворилася у вродливу дівчину. Намилуватися красунею не могли ні батьки, ні наречений Іван, який усім серцем покохав Софію. Коли молодята одружувалися, Марія світилася від радості, а на очах жінки бриніли сльози.

— Ти чого плачеш, Маріє? — поцікавився у неї Арсен.

— Від щастя, — усміхнулася йому дружина.

Серед весільного гамору до них підійшла донечка-наречена у весільній сукні. Пригорнулася до Марії, втерла їй сльози.

— Не плачте, мамо. Я така щаслива, що ви з татом у мене є.

І здалося, що світ потеплішав від щирих слів.

Оксана КИШКАНЮК, с. Слобідка Заліщицького району, видання “Вільне Життя”.

Джерело:intermarium.com.ua

В последние годы Примадонна отечественной сцены Алла Пугачева заметно постройнела. Поклонники певицы гадают, как 69-летней артистке удалось так серьезно похудеть. Оказывается, у нее есть личный диетолог, к которому обратился известный музыкальный продюсер Андрей Разин.

По словам Разина, специалист помог Алле Борисовне, когда она была очень полной. “Врач периодически приводил ее в форму, с ним она теряла за два месяца более 20 кило”, – рассказал руководитель группы “Ласковый май”.

Разин, в свою очередь, находится под присмотром этого диетолога уже около месяца. За это время ему удалось скинуть шесть килограммов, передает сайт “Комсомольская правда”.

Более того, брат заслуженного артиста Республики Крым нашел у покойной бабушки рецепт “похудательного чая”. Диетолог Пугачевой посмотрел этот рецепт и сказал: “Уникальная схема, разрешаю!”.

Продюсер напомнил, что в сентябре ему исполняется 55 лет. К этому времени он намерен скинуть еще минимум шесть килограммов.

Разин добавил, что диета Пугачевой строгая, но эффективная. “Прием пищи по чуть-чуть и по часам. Причем продукты должны быть желательно белковыми. После шести часов вечера диетолог мне запрещает есть. Ну и в день выпиваю полтора литра воды”, – раскрыл подробности своего рациона музыкальный менеджер .

Напомним, ранее Алла Пугачева высмеяла недоброжелателей, которые критикуют ее за возраст и внешний вид. “Да, я старая. И ничего с этим я поделать не могу. И говорить о том, что у меня душа молодая, я тоже не буду”, – призналась артистка.

При этом Примадонна отметила, что действительно вынуждена с особым вниманием следить за здоровьем. “Уже ложишься и думаешь: “Проснуться бы”. Встаешь, думаешь: “Так, надо посидеть, чтобы голова не закружилась, вдруг упадешь еще”, – рассказала она.

По словам Аллы Борисовны, возраст преподносит ей свои “сюрпризы”. “Вчера на Дальнем Востоке были. Я уже не помню, когда в последний раз вино пила. Подумала: дай-ка выпью. И таблетку заодно. Есть свои прелести, короче говоря. Над ними не надо смеяться, это само по себе смешно”, – резюмировала Пугачева.

Источник:proua.com.ua

На первый взгляд кажется, что эта самая обычная фотография. Тем не менее в ней скрывается огромный подвох, который поставил в тупик многих людей.

Когда одна из девушек, запечатленных на снимке, выставила это фото в Интернет, то оно вызвало настоящий фурор! Тысячи людей принялись гадать, что же не так со снимком. И очень немногим удалось сразу же разгадать его секрет.

Признаюсь, эта загадка надолго поставила меня в тупик. Я все глаза себе просмотрел, прежде чем обнаружил, что же здесь не так… А сможешь ли ты обнаружить, в чём подвох?

Ну что, разгадал уже тайну этого снимка? Если нет, тогда читай ответ ниже.

Показать ответ:

Да уж, это как раз тот случай, когда правильный ответ находится у тебя под носом, но ты в упор его не видишь! И если тебе удалось сразу же без подсказки обнаружить несоответствие, то прими искренние поздравления от нашей редакции. Мы бы не раздумывая согласились идти с тобой в разведку!

И помни, что настоящий разведчик должен уметь хранить секреты. Поэтому дай возможность самостоятельно подумать остальным читателям и не выдавай правильный ответ в комментариях.

А если тебе понравилась эта фотозагадка, то не забудь поделиться ею со своими друзьями. Пусть они тоже поломают над ней голову!

Источник: ofigenno.com