Категорія: РІЗНЕ

Оксана раніше відпросилася з роботи, бо з самого ранку почувала себе погано. Дорогою додому вирішила забрати з дитсадка сина. “Щоб чоловік увечері уже за ним не їхав”, – подумала.

Сообщает https://intermarium.com.ua/

Ще в коридорі почула запах запареної кави. А потім – веселий щасливий сміх. Голос чоловіка і ще жіночий, незнайомий. Очевидно, її не чекали.
Мені мама про вас казала– Іди до себе, у дитячу кімнату, – штовхнула за двері сина. Постукала у спальню:

– Там Дмитрик, будь ласка, тихіше…

Уздріла переляканий чоловіків погляд і тієї високої красивої блондинки, яку вона бачила якось у чоловіка на роботі. Голова розболілася ще більше. Зараз вона одягне сина і…

Не встигла подумати, що вчинить далі – перед очима попливли зрадливі різнокольорові цятки, зливаючись в одну райдужну смугу. У лікарні, коли прийшла до тями, їй поставили діагноз: неpвовий стpес. “Щось мусило це спровокувати”, – пояснював лікар їй і чоловікові.

– Так, неприємності на роботі, – Оксана байдуже дивилася повз усіх у вікно.

Вона довго видряпувалася з хвороби. На основі того самого стресу, як твердив лікар, у неї відмовила ниpка. Чоловік просиджував біля неї день і ніч, і літня нянечка розповідала іншим хворим у палатах, що таку турботу чоловіка про дружину побачиш не часто.

Андрій справді, як міг, піклувався про неї.

– Усе буде добре, – запевняв і гладив схудлі Оксанині пальці. – Влітку, як і планували, поїдемо на море. Я, Дмитрик і ти …

Але поїхала Оксана лише удвох із сином. І не на море, а до мами, додому, на Херсонщину. Андрій просив, благав її залишитися.

– Невже ти не розумієш, це тільки випадок, нічого серйозного. Ти і Дмитрик для мене – усе. Решта не має значення.

Якби вона могла йому зізнатися, що навіть тепер він для неї – теж усе… Андрій часто присилав їм гроші, привозив різні подарунки для сина. Оксана не боронила йому бачитись з Дмитриком. Але сама у цей час завжди йшла з дому. Якось Андрій притримав її за руку.

– Оксано, три роки минуло відтоді. Невже ти й досі мені не простила? Ще можна усе повернути. Я люблю вас – тебе і сина.

Щось не давало їй говорити. Сказати те, що вона давно все забула. І що син сумує за ним. І вона, Оксана, теж. Наступного разу вона збереться з духом, усе пояснить, розкаже. Зробить назустріч крок.

Через тиждень, у неділю, Оксана з Дмитриком чекала Андрія. “Щось сьогодні він рано”, – подумала, коли майже на світанку хтось натиснув кнопку дзвінка їхньої квартири.

На порозі стояла жінка. Та сама висока красива блондинка. В Оксани знову попливли перед очима різнокольорові цятки. Чого їй треба? Світлана, так назвалася жінка, почувалася, здається, не ліпше. Аж надто блідим було красиве обличчя. Нічого, Оксана зараз пригостить її кавою. Запах завареної кави з того часу дуже її тривожив. Але менше з тим. Хай побачить та самовпевнена незнайомка, що їй усе байдуже. Але Світлана від кави відмовилась.

– Я поспішаю. Хочу встигнути на поїзд прямо додому. Там мене чекає донька. Дівчинка – сестричка вашого Дмитрика. Ви мусили це знати. Усе сталося справді якось випадково. Чому я ще й тепер приїхала до вас? Не знаю. Просто з рідних у мене нікого нема. Крім доньки і вашого Андрія. Але він любить не мене.

– Чим же я можу вам допомогти? – намагалася погасити неприязнь Оксана.

– Нічим. Я просто хотіла, щоб ви знали про мою доньку, про Іринку. У неї , крім мене, теж нікого більше нема. Я ж дуже часто хворію.

Ні, це вже занадто. Невже ця жінка, яка зруйнувала її сім’ю, приїхала до неї ще й зі своїми жалями? Світлана, напевно, вгадала Оксанині думки. Швидко попрощалася і пішла, залишивши тонкий запах парфумів і ще чогось незбагненного, без назви. Але Оксана знала, як діятиме далі. Коли приїхав Андрій, вона знову залишила його з сином удвох.

– Оксано, минулого разу мені здалося…

– Тобі, Андрію, справді здалося. Їдь додому. Там тебе чекають. Світлана і донька.

Андрій поїхав. Надовго. Може, назавжди. Тільки гроші присилав для сина. Листи, вітання – теж для нього. Їй – ні слова.

Скільки років минуло відтоді? Лише два, а для неї – вічність. Оксана чула, ніби Андрій таки одружився зі Світланою. І що в них підростає донька. Подруги радили і їй врешті влаштувати свою долю. Бо так і життя мине. Оксана відсміювалася: ще встигне. Ось виросте Дмитрик і тоді… Але доля розпорядилася інакше. У те відрядження до Тернополя вона зголосилася поїхати сама. Збиралася надто ретельно. Зробила нову зачіску. У валізку кинула найкраще плаття. Нехай бачить Андрій, що вона усе така ж гарна. “Оксано, він уже – не твій”. “Я знаю. Зустрінемось просто так. Я розкажу йому тільки про сина”.

Ось і поговорила сама з собою, Оксано. Добре, що подумки, ніхто не чув. Витягни ліпше оте святкове плаття. Як же ти зустрінешся з Андрієм, коли його не шукатимеш?

Андрій розшукав Оксану сам. Чекав її після семінару, на який вона приїхала.

– Звідки ти знав, що я тут? – Оксана була здивована.

– Вчора телефонував Дмитрику. Він і сказав, що ти поїхала до Тернополя.

– Зрозуміло, – Оксані хотілося одного – додому. Чекала дива, а виявляється, усе так просто, прозаїчно. Підтримувала розмову: як там Світлана, донька?

– Ми залишилися з Іринкою удвох. Коли? Давно. Майже одразу відтоді, як Світлана приїжджала до тебе. У неї була лeйкeмiя. Андрій проводжав Оксану на поїзд. Холодні краплі дощу розбивались об асфальт, шуміли у верховіттях старих ясенів, стікали брудними патьоками кудись ген, далеко, залишаючи після себе чисту бруківку. Оксана куталась у тонкий плащ, намагалась заховатися від частих поривів вітру. Андрій прикрив її своїм піджаком.

– Візьми, а то – простудишся.

Вже у поїзді помітила, що так і не віддала Андрієві піджака, їде у ньому додому.

Ось майже і вся історія. Якби котроїсь ночі її не вирвав зі сну тривожний телефонний дзвінок.

– Оксано, пробач. Але Іринці тільки-но зробили опepaцію на aпeндицит. Їй потрібен догляд. А я ніяк не можу у ці дні залишити роботу – маю перевірку з міністерства. Може, ти…

Оксана тихо зітхнула у слухавку. До ранку майже не спала: перебирала речі – треба ж щось взяти з собою до Тернополя. Перебирала й думки, що плуталися одна поперед одної. Поспішала на поїзд: десь там її чекає маленька дівчинка, яка найменше в усьому винна. Вона знайшла її у лікарняній палаті. З такими ж синіми, як у її Дмитрика, очима.

– Ви тьотя Оксана? Мені мама про вас казала…

За вікном лікарняної палати шумів дощ. Як тоді, коли Андрій прикрив її своїм піджаком, – подумалося Оксані.

– Спи, маленька, – тепліше обкутала Іринку. – Завтра вийде сонечко. Ти одужаєш. І ми всі поїдемо додому.

Автор: Зіна КУШНІРУК., Заслужений журналіст України, видання “Наш День”.

У шкільні роки президент Росії Володимир Путiн втікав з уроків та “був бешкетником”.

Про це розповіла класний керівник майбутнього лідера РФ Віра Гуревич. Жінка працювала в школі №193 Ленінграда і вчила Путiна з п’ятого до восьмого класу, пише “Обозреватель”

 

За її словами, енергія з Путiна “бuла ключем”, оскільки він “був бeшкeтником”. На питання, чи були в нього “двійки”, вона зазначила, що “в початкових класах напевне були, якщо він втікав з уроків, відкривав усі двері та кричав “Ку-ку, це я!”

“Восьмий клас він закінчив добре, без трійок, вступив до школи з хімічним ухилом, але це його не приваблювало, він завжди був гуманітарієм і поставив собі за мету – обов’язково вступити до університету. Там було 30 осіб на місце, але він вступив, отримав усі “п’ятірки”, тільки з твору в нього була “четвірка”, – розповіла про дитинство російського президента його класний керівник.

Джерело:intermarium.com.ua

Шанувальники розглянули однакові пейзажі.

Відома українська співачка Настя Каменських , яка виступає під псевдонімом NK і репер Потап (Олексій Потапенко) вирушили на спільний відпочинок до Італії, пише Лайм

Такий висновок зробили шанувальники артистів, переглянувши їх фото в Instagram.

Звичайно, Настя і Потап не публікують спільні кадри, але пильні фани побачили на знімках однакові пейзажі.

 

rinabo5983 один і той же пейзаж на задньому плані як у Льоші

annapanova13 Ну точно з Потапом

mamui.ii Мої знайомі живуть в одному будинку з Настею) вони з Потапом) так що радійте))

tkachuk1915 Настенька з Потапом відпочивають))))

Відзначимо, що артисти час від часу підігрівають чутки про свій роман. Сама Настя неодноразово заявляла, що щаслива в стосунках, проте ім’я коханого не називає.

У селі Града Кременецького району кожен покаже добротну хату, де живуть Трачуки. Адже усі знають цю незвичайну сім’ю – тут ростуть дві двійні. Дітки народилися в один день через рік!

Молода мама сама з двійні

Молода жінка, стала мамою п’яти малюків уже в 25 років. Вона весела, щаслива, не відчуває такої втоми, як раніше, бо діти виросли.

Найстаршій донечці Юлі виповнилося 10 років. Двійнятам Денису і Даринці скоро вісім, а Костику та Оленці – сім.

Вони усі четверо в один день святкують день народження. Галас, сміх, жарти панують тоді у хаті.

Бо з року в рік і родину, і кумів, і батьків не полишає одна і та ж думка: як Люда і Микола умудрилися так вирахувати, щоб в один день з різницею в один рік народити дві двійні?!

Припускають, що книжок начиталися, тому і зуміли спланувати. Це ж питання цікавить і нас, – пише visnyk.lutsk.

– Так уже вийшло випадково, – сміється Люда. – Я сама з двійні. Моя сестра дуже хотіла народити чи близнюків, чи двійнят, але в неї діти різні.

Люда розповідає, коли на УЗД вперше почула, що носить під серцем двійню, хлопчика і дівчинку, з чоловіком невимовно зраділи.

А через три місяці після народження Дениса і Даринки жінка зрозуміла, що знову вагітна. Навіть у думках не могла припустити, що знову буде двоє малюків!

– Лікарка, яка мене обстежувала, питає: «Хто у вас є?» Відповідаю: «Старша дочка і двійня: хлопчик та дівчинка».

Каже: «Знову двійня. І що ви з ними будете робити?»

– «Як що? Глядіти!» Вона на мене так здивовано подивилася. А в мене і думки не було аборт робити! Чоловік у мене хороший, є за ким родити, батьки допомагають.

Коли Люда подзвонила Миколі і ошелешила другою двійнею, він подумав, що то жарт. Бо якось не вірилося, що так буває.

А коли наближався час пологів, у родині ще й пожартували, що старшим дітям подарунок буде. Люда сміється, що звістку про жінку, яка носить другу двійню, тобто про себе, почула у лікарняній черзі, де вагітні чекали прийому.

Вони, обговорюючи новину, не здогадувалися, що поряд з ними сидить ця унікальна мама. Неабияк здивувався і лікар, коли у неї почалися перейми.

«Скільки старшій двійні?» – запитав.

«Сьогодні рік», – відповіла. «Ви що, жартуєте?!» – аж не повірив.

Що цікаво, Люда народила другу двійню з тим самим зростом і вагою, як і першу! По 52 сантиметри, трохи більше трьох кілограмів.

Усі четверо дітей разом потрапили в лікарню

Спочатку, звісно, було важко глядіти одразу п’ятьох малих діток. Допомагали чоловікові батьки, з якими разом живуть, час від часу приїздила Людина мама.

Спочатку було трохи лячно, як справлятимуться з такою купою дітвори. Та сьогодні найважчий період уже позаду. Зі страхом Люда згадує, коли обидві двійні потрапили в лікарню із запаленням легень.

– Денискові і Даринці було тоді більше року, а Костику та Оленці – всього два місяці. В усіх кашель, висока температура. Добре, що свекруха і мама лишалися зі мною ночувати. Як ми це пережили?! – і тепер дивується Люда.

Діти зовсім різні. Хлопчики рухливі, дівчатка спокійніші. Щоб усіх разом добре було глядіти, чоловік змайстрував санки на чотирьох дітей, широку гойдалку одразу на всіх, щоб і мама змогла поряд сісти. Веселий щебіт у хаті втихає, хіба коли дітвора йде до школи. А коли настає вечір, дітки туляться до мами.

– Що ще у житті треба? – усміхається жінка. – Діти – то моє найбільше щастя.

Джерело:ukrainians.today

Фахівці проаналізували умови роботи різних професій і зробили свої висновки. Виявилося, що навіть звичайна, на перший погляд, робота може спровокувати виникнення злоякісної пухлини.

Список онкогенних професій читай в матеріалі Clutch.

Майстер миникюру

Симбіоз з токсичних випарів лаку і пилу, який все-таки є у більшості салонів, підвищує ризик появи пухлин. Майстер вдихає в день неймовірну кількість отруйних парів. У приміщенні обов’язково повинна бути добре працююча вентиляція, а майстрам потрібно одягати маски.

Офісний працівник

Гіподинамія дуже небезпечна проблема. Чим менше людина рухається, тим більше шансів захворіти на рак. Офісні співробітники більшу частину дня проводять в положенні сидячи, а це збільшує ризики онкології на 20-30%. Намагайся якомога частіше вставати з офісного стільця, ходити по сходах, робити розминку, просто потягатись.

Перукар

Всі професії, пов’язані з хімічними речовинами, автоматично наближають людину до страшних хвороб. Перукарі постійно контактують з отруйними матеріалами. Доведено, що деякі види фарб збільшують ризик розвитку раку молочної залози і сечового міхура.

Стюардеса

Красива і витончена професія може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям. Радіація під час польоту висока, що провокує розвиток пухлин, починаючи від раку молочної залози та закінчуючи раком матки, органів всього ШКТ.

Нічна зміна

Є ряд професій, при чому їх чимало і без них важко обійтися, які передбачають позмінний розподіл робочого часу. Робота вночі небезпечна з різних причин. Одна з них це ризик розвитку раку. У темний час доби наш організм повинен відпочивати, такі біоритми закладені природою. Будь-яке неспання, тим більше при яскравому штучному освітленні, порушує важливі процеси в тілі. Крім означених професій в список потрапили слюсарі, фермери, шахтарі та навіть космонавти.

Джерело:blyskavka.pro

Ірина живе з чоловіком і сином у великому будинку, в котеджному селищі, вони переїхали сюди десять років тому, коли син тільки наpoдився, точніше, коли його тільки усиновили. Ірині вже 45 років, а чоловіку Анатолію 50, у них не могло бути своїх дітей, тому Ірина з чоловіком усиновила сина подруги, яка раптово покинула світ.

Так вони і жили вже 10 років в будинку, свіже повітря, великі дитячі майданчики, спортивні майданчики і кілька кортів. Одного разу Ірина вранці вийшла на подвір’я, полити свої улюблені квіти, біля паркану вона побачила дитячий візок, вона подумала, що хтось із друзів сина залишив його, адже син дружив не тільки з хлопчиками.

Але підійшовши ближче, Ірина зрозуміла, що тут, що щось не чисто, коляска була старенькою і сильно пошарпаною, в якій, ймовірно, побувало не менш п’яти дітей. Ірина заглянула всередину і трохи здивувалася. У візку була люлька для перенесення дітей, а в ній лежало немовля в ковдрі, вона спокійно взяла малюка і пішла в будинок. Увійшовши до будинку, Ірина крикнула:

-Толік, викликай поліцію!

-Іришко, що трапилося, знову паркан зламали?

-Ні, цього разу дитину підкинули!

Анатолій спустився з другого поверху і почав бігати з кутка в куток:

-Що ж це таке? Як можна дитя на вулиці кинути? А раптом би ми поїхали? А раптом собака, страшно подумати!

-Толь, заспокойся, ні чого надприродного не сталося, подумаєш, дитина чужа на ділянці, добре хоч не в смітнику!

Анатолій взяв себе в руки і подзвонив в поліцію, Ірина відправила його в магазин, за підгузками і за дитячим харчуванням. Сама дістала старі, маленькі речі сина і розповила малюка, це виявилася дівчинка, наскільки Ірина зрозуміла місяців чотирьох, п’яти. Ірина акуратно прибрала ковдру і з неї випала записка, коли вона закінчила всі маніпуляції з дитиною, спокійно сіла і почала читати:

“Потурбуйтеся, будь ласка, про мою дитину, у мене зовсім немає грошей на її утримання. Дівчинку звати Світлана, їй три з половиною місяці, а народилася вона 29 квітня. Прошу вас не віддавайте її в дитячому будинку, вона хороша, весела і чарівна, всі документи під матрацом коляски! Пробачте мене!”

Ірина була вражена, народити, не маючи нічого, ростити три з половиною місяці, а потім підкинути, невідомо кому, а раптом тут жили б погані люди? Незабаром приїхала поліція, а Анатолій все намотував кола у дворі будинку і голосив:

-Як же так, це неймовірно!

 

Ірина перестала звертати на чоловіка увагу, тому що в будь-якій критичній ситуації він поводився як мале дитя, поліція опитала все селище, але ніхто нічого не бачив. Незабаром Ірина звернулася до кращої подруги, що б та допомогла з удочерінням дівчинки, за документами знайшли матір, вона написала відмову й Ірина вдруге стала мамою.

Минуло п’ять років, у Ірини з Анатолієм дружна сім’я, Толя дуже прив’язаний до малечі, він її дуже полюбив і називає Принцеса!

Джерело:osoblyva.com

Велика частина людей судить про інших по їх зовнішньому вигляду. Якщо на землі лежить чоловік у гарному костюмі, то всі кидаються йому допомагати. Адже з ним точно трапилася біда. Ніхто з перехожих не запідозрить, що такий чоловік міг напитися. А ось з людиною в бідному одязі все навпаки. Його візьмуть за п’яницю і обійдуть стороною. Тому іноді на допомогу приходять тварини, інформує Ukr.Media.

Ця зворушлива історія сталася в місті Гуапілес. По одній з міських трас назустріч автомобільному потоку бігла бродяча собака. Здавалося, вона намагалася привернути до себе увагу. Але майже всі машини просто оминали її. Кілька разів її мало не збили.

Нарешті водій одного з автомобілів зупинився. Собака підбігла до людини і всім своїм виглядом показувала, що вона хоче щось йому показати. Чоловік пішов за твариною. Він біг за собакою кілька сот метрів.

Скоро він побачив, куди кликала його тварина. На узбіччі дороги лежав чоловік. На вигляд йому було років п’ятдесят-шістдесят. Одягнений він був дуже бідно, тому перехожі в прямому сенсі переступали через нього. Для них він був черговим алкоголіком, який так і не зміг дістатися до свого будинку.

Але шофер, якого зупинила собака, зрозумів, що цьому чоловікові потрібна медична допомога. Він викликав швидку. Приїхавші на місце події медики встановили, що у бідняка на вулиці стався серцевий напад.

Коли вони забирали старого в карету швидкої, то собачка заскочила в салон машини. Лікарі не зважилися відігнати собаку, яка почала облизувати чоловіка. В машині старий прийшов в себе. Він повідомив, що його звуть дон Хорхе. Собаку, яка так самовіддано кинулася шукати допомогу кличуть Чікітою. Вона живе з ним в невеликому іржавому вагончику на околиці міста.

Хорхе розповів, що прогулювався по місту з Чікітою, як раптом відчув себе погано. У нього заболіло серце, і через мить він втратив свідомість.

Швидше за все, Хорхе помер би, якби в той день вийшов би на вулицю один. На щастя, Чікіта змогла покликати на допомогу, тим самим врятувавши життя своєму господареві.

Джерело:ukr.media

Развитие технологий превзошло все самые смелые ожидания. Мы многое узнали о Вселенной, окружающем мире, даже проникли в cвятую святых – мозг человека, пишет Porque No Se Мe Occurio. Человечество шаг за шагом покоряет все новые вершины.

В это время где-то в лесах Амазонии беззаботно живут первобытные племена и даже не подозревают о том, что их собратья по уму скоро покорят космос.

Фото ниже были сделаны британским фотографом Питом Оксфордом. На них вы увидите племя охотников на обезьян – вуарани (другое написание – ваорани). Живет этот кочевой народ на территории восточного Эквадора.

В ушах как женщины, так и мужчины носят тоннели из дерева или кости.

Вуарани заняли территорию национального парка Ясуни, резервация находится в их собственности.

Осталось всего около 4 тысяч представителей этого племени.

Женщины занимаются домашними делами, сбором урожая и воспитанием детей, мужчины добывают еду на охоте.

Ваорани страдают плоскостопием, потому что много времени проводят на деревьях. Их ступни приспособились к такому образу жизни и сильно деформированы.

Питаются они в основном мясом обезьян, также употребляют в пищу туканов, диких кабанов, растения и травы.

Дикое племя время от времени контактирует с туристами. Посетителям индейцы продают бусы из перьев птиц.

Вуарани – отличные охотники.

Обезьян они убивают специальными духовыми трубками, которые стреляют отравленными дротиками.

Питеру было интересно познакомиться с теми, кто настолько отличается от цивилизованных людей.

Будем надеяться, что жизнь этого племени останется такой же гармоничной. Их связь с природой действительно нерушима.

Дениска, хлопчик 10 років, опинився в дитячому будинку. Мама Дениса зaгuнyла рік тому, на курорті, хлопчик залишився з татом і бабусею, мама тата.

Бабуся і дідусь з маминого боку жили в іншому місті, на іншому боці карти, вони навіть не змогли приїхати проводити дочку в ocтанню дорогу. Дениска залишився один з татом, а через місяць вони переїхали до бабусі, тому що так зручніше. Денис буде під наглядом та й проблем менше, бабуся приготує поїсти, прибере і випере.

А незабаром бабуся стала вечорами чіплятися до тата з питаннями:

Тобі не здається, що Денис ні краплі на тебе не схожий?

-Мамо, що ти говориш? Він схожий на Ольгу!

-Але Ольга брюнетка, а Денис блондин!

-Мамо, я до 15 років був блондином, може Дениска теж потемніє?

-Ні, він не потемніє!

Незабаром бабуся почала ще більше говорити гидот:

-Синку, Ольга завжди гуляла, ти на роботу, а вона по мужикам!

-Мама не говори дурниць, Оля теж працювала!

-Ні, вона тобі не говорила, а я точно знаю, вона гуляла!

У такому ж дусі, це тривало майже півроку, незабаром і тато став придивлятися до сина, ну дійсно ні краплі не схожий, навіть комплекція інша. Щоб зробити аналіз ДНК у тата, мабуть, розуму не вистачило чи бабуся вирішила навіщо гроші витрачати, якщо і так все видно.

Тато вирішив просто: немає дитини – немає проблем і віддав його в дитячий будинок. Хлопчик 10 років прожив у родині, 9 з них з люблячою мамою і рік з татом, яким Дениска пишався і дуже сильно любив, він хотів вирости і стати як тато, але тато його зрадив.

На щастя хлопчик в дитячому будинку не надовго затримався, як тільки змогли зв’язатися з його бабусею і дідусем по мамі, вони тут же прилетіли, оформили опіку над хлопчиком, приїхали до батька Дениса і взяли кілька волосин, здали аналіз ДНК і отримавши його полетіли назад. Через кілька днів вони відправили батькові результати аналізу з невеликим листом:

 

-Так Валеро, ми від тебе такого не очікували, ми були впевнені, що ти не кинеш Дениса, адже це єдине що залишилося від Олечки. А ти вчинив як боягуз, просто віддав дитину і все, мамі своїй переказуй величезний привіт! Ах да, як бачиш за результатами тесту, ти батько Дениса, а так як ти від нього відмовився, ти більше не маєш на нього ніяких прав! А тепер наостанок, Ольга дуже добре підняла свій бізнес, у неї з’явилися маленькі магазинчики по всій країні і не тільки, спадкоємець Денис! Прощавай наш колишній зять!

Денис був радий знову опинитися в сім’ї, він зрозумів, що не хоче бути як тато, а хоче бути як дідусь, авіаконструктором, а ще як бабуся, таким же добрим і дбайливим. Денис часто згадує про маму, йому її дуже сильно бракує. Про тата він вже майже забув, він ні чого слухати про нього не хоче.

Джерело:osoblyva.com

На днях стоял ждал брата возле местной дороги. Наблюдаю картину: парень переходит дорогу, а по местной летит какое-то «рембо».

Парень спокойно прошел, но мужик видимо подумав, что ему мешали проехать, останавился и орет на парня.

Типа:

— Какого хера ты?! Че не видишь я тут еду?!

На что парень, с совершенно невозмутимым выражением лица вытаскивает из барсетки (тут настает первая степень моего ох*евания) пистолет, направляет его мужику в живот и говорит:

— Не выеживайся, если не прав.

После чего хлопает его ладошкой по щеке, и уходит. Но пройдя пару шагов разворачивается и стреляет ему (тут наступила вторая степень моего ох*евания) ВОДОЙ в лицо.

Мужик выходя из ступора, с криком:

— Так он че, с*ка, не настоящий?! — кидается на парнишку.

И тут наступает третья степень мооего ох*евания:…

Хотя нет, сказать, что я охерел, не сказать ничего. Парень с разворота бьет мужика пяткой в челюсть и выдает, на мой скромный взгляд, просто эпическую фразу:

— Зато нога настоящая!

И с довольной улыбкой идет дальше.

Источник: infobomb24.info