– Максe, нам необхідно серйозно поговорити. Мене відправляють на півроку у відрядження, за кордон – приголомшила мене дружина
– Людo, як ти собі це уявляєш? Зрештою, у тебе є чоловік і дочка, з ким буде Танечка? – вимовив я сердито.
– Коханий, це відрядження, вирішує мою кар’єру. Після приїзду, мене призначать начальником відділу. Танечка вже не маленька, їй шість років. Ти можеш спокійно водити її в садок, і забирати після роботи, як це роблю я.
– Гаразд, роби як знаєш! – здався я.
– Спасибі коханий, я знала, що ти в мене розумний і розважливий чоловік. Макс, я поїду в понеділок, не забудь забрати результати наших аналізів в середу, – попросила дружина.
Ми з Людмилою, давно хотіли другу дитину. Я мріяв про сина. Але у дружини не виходило зaвaгiтніти ось уже кілька років. За наполяганням її лікаря, ми разом пройшли обстеження і зараз чекаємо результатів.
Незабаром Людмила поїхала і ми залишилися з дочкою одні на господарстві. Таня була слухняною дитиною, тому клопоту мені не доставляла, навіть навпаки, дочка допомагала мені по господарству.
У середу, я як і обіцяв дружині, пішов за аналізами.
– Присядьте, це добре, що прийшли саме ви! Скажіть мені, якими захворюваннями, ви перехворіли в дитинстві? – запитав мене лікар.
– Я не знаю, такими як і всі, кашель, нежить, нічого серйозного начебто не було у мене, – сказав я розгублено.
– Розумієте, результати ваших досліджень, показали, що ви не можете мати дітей, простіше кажучи – бeзплiдні. Ми намагаємося з’ясувати, це вроджене захворювання, або придбане в дитинстві, – сказав чоловік.
– Лікарю, не кажіть дурниць. У мене є дочка! – розсердився я.
– Ви заспокойтеся, не нервуйте. Ми ж хочемо допомогти вам, вилікувати вашу недуга. А з приводу дочки, це не можливо. Повторю ще раз, ви бeзплiдні! Пропоную вам, здати аналізи повторно, – сказав лікар.
Я не став далі слухати його і мовчки вийшов з кабінету. Тепер я зрозумів, чому Людмила не могла зaвaгітніти. Значить – Таня не моя дочка. Я стиснув кулаки від люті, ніколи б не подумав, що дружина зраджує мені.
Я прийшов додому і став заливати своє горе, зовсім забувши про Тетяну. Пізно ввечері, мені подзвонили з дитячого саду і настійно попросили терміново забрати дочку.
– Таточку, ти чому так довго не приходив? – запитала дівчинка.
– Таня, я не твій тато, не потрібно мене так називати. Можеш говорити на мене дядько Максим! – відповів я доньці.
– Тату, ти жартуєш? Це гра така? – засміялася Танечка.
– Ні, я не жартую!
До ранку я сидів на кухні і думав як мені вчинити. Я ніколи не зможу пробачити зраду Людмилі і тим більше, не збираюся забезпечувати чужу дитину. Зрештою, я мужик, а не матрац якийсь!
До ранку я прийняв рішення віддати Таню в притулок. Нехай там дивляться за нею, поки її недолуга мати нагуляєтся по закордонах.
– Тату, куди ми йдемо? Ой, пробач, дядько Максим, – запитала мене Таня.
– Ми йдемо до притулку, там за тобою придивляться, поки твоя мати повернеться, потім нехай вона вирішує, що з тобою робити, – сказав я зі злістю.
Написавши заяву, я залишив Таню і мовчки вийшов, боячись подивитися їй в очі. Хоч вона і не моя дочка, але все ж совість мене мучила.
Приблизно через тиждень, подзвонила моя дружина.
– Привіт дорогий! Як ви там без мене? Мені дуже дорого дзвонити, тому я буду раз в тиждень дзвонити вам, – вимовила Людмила.
– У нас все добре! Дочка твоя в притулку, а я дивлюся фільм цікавий по телевізору, – глузливо сказав я.
– В якому притулку? Макс, ти п’яний?
– Ні Людо, я абсолютно тверезий. А ти думала я не дізнаюсь правду, що ти нагуляла дитину і підсунула її мені? Лікар відкрив мені очі. Ти хотіла дізнатися, чому не можеш зaвaгiтніти? Я все дізнався, це тому, що я бeзплiдний! Все, прощай і не дзвони сюди більше! – крикнув я, і поклав трубку.
Телефон дзвонив ще протягом години, поки я не відключив його. Рано вранці пролунав дзвінок у двері, на порозі стояла моя теща. Жінка увірвалася в квартиру і стала шукати Таню.
– Максим, куди ти подів дитину? – Суворо запитала мене Надія Миколаївна.
– Пані Тетяно, в притулку! Вам-то, що тут потрібно? – розсердився я.
– Пиши адресу! – владно сказала жінка і простягнула мені блокнот.
Я написав адресу притулку.
– Ти що твориш? Зовсім з глузду з’їхав? – запитала мене теща. – Як ти міг, віддати рідну доньку до притулку? Навіщо? Чому ти мені не привіз дівчинку?
– Я не наймався возиться з чужими дітьми. Скажіть спасибі, що не вигнав її на вулицю! – крикнув я.
– Знаєш що? Швидко збирай свої речі і щоб тебе не було в цьому будинку через 15 хвилин. Час пішов! – кричала розлючена жінка.
– Це і мій будинок, ви не маєте права виганяти мене! – вимовив я невпевнено.
– Що? Твій будинок? – засміялася жінка. – Цю квартиру Людмилі подарувала бабуся в день весілля. Забув? Ти яке маєш відношення до цього житла? Значить так, якщо ти зараз же не заберешся, я дзвоню Юрі! – пригрозила мені теща.
Юра – це брат моєї дружини, він працює в поліції і не дуже добре до мене ставиться. Робити було нічого, мені довелося зібрати валізу і виїхати до матері, в комуналку.
Мати вислухала мене і підтримала.
– Хто б міг подумати? На вигляд пристойна жінка, а бачиш, що витворяє. З квартири ти даремно пішов, ти прописаний там, тому потрібно наполягати на розміні житла! Нехай знає, твоя Людмила, як зраджувати чоловіка! – сказала мені мати.
– Мамо, не буду я змагатися з ними з приводу квартири. Ти ж знаєш Юру, він в порошок мене зітре.
– Ну, не турбуйся сину. Може це й на краще, знайдеш ще собі пристойну жінку. А до лікаря, потрібно піти. Може тебе зможуть вилікувати, ти ж хочеш своїх дітей? Та й мені потрібні онуки, але не нагуляys, а рідні, – сказала мама.
Через кілька місяців, я все таки зважився піти до маминого лікаря. Здавши всі аналізи, я почав чекати вердикту.
– Проходь, – сказала мені лікар, жінка похилого віку.
– Прийшли результати твоїх аналізів, ти повністю здоровий!
– Як це? Мені сказали зворотне – розгубився я.
– Розумієш, Максиме, так іноді буває. У будь-який момент, реактив міг вийти зі строю, або людський фактор, твої аналізи могли просто переплутати, – пояснила мені жінка.
– Але, це ж несерйозно! Як можна допускати подібні помилки? Вони ж мені все життя зіпсували! – обурився я.
– Ось, для цього і потрібно було здати аналізи повторно, щоб виключити помилку. Тобі лікар, пропонував це зробити?
– Так, він наполягав, на повторних аналізах.
– І чому ти не зробив цього? Навіщо шукаєш винних, якщо ти сам халатно поставився до цього?
Я вийшов з поліклініки в якомусь тумані. Що ж це виходить, Танечка все-таки моя дочка? Два дня я провів у роздумах, потім, набравши номер дружини, я почув її голос в трубці. Це означало, що моя дружина вже повернулася.
Купивши квіти і шампанське, я вирішив попросити вибачення у дружини і дочки. Двері відчинила Людмила.
– Ти що тут забув? – строго промовила вона.
– Дорога, прости мене! Виявилося, ті аналізи були помилкові і все-таки, Таня моя дочка, – сказав я, і простягнув дружині квіти.
Людмила, схопила букет, і надавала мені їм по обличчю.
– Пішов геть звідси! І забудь назавжди дорогу в цей будинок! Я б багато чого могла пробачити тобі, але такий жaхливий вчинок по відношенню до дочки, не пробачу ніколи! – закричала Люда.
З квартири виглянула Танечка. Побачивши мене, вона схопила Люду за руку і заплакала.
– Мамочко, не пускай його, я боюся дядька Максима, – сказала дочка.
– Не бійся, дочко. Він більше не заподіє тобі шкоди, – сказала Людмила.
– Завтра я подаю на розлучення і позбавлення тебе батьківства. Прощай! – сказала Люда і зачинила двері.
Через рік я зустрів колишню дружину в парку. Вони гуляли з донькою і якимось молодим чоловіком. Всі троє трималися за руки і весело сміялися. Люда було вaгiтна.
Я залишився один. Мені не вдалося одружується вдруге. Ніхто не хотів жити з моїми батьками в одній кімнаті комуналки, зарплата у мене була мізерною, я не міг навіть зняти квартиру. Я дуже шкодую про свій вчинок, тільки зараз я зрозумів, що втратив справжню любов, родину і рідну дочку, Танечку.
Джерело:osoblyva.com
